Англійські терміни міжнародних відносин українською

Управління відносинами між країнами через переговори, угоди й офіційні контакти замість сили; також уміння тактовно поводитися з людьми.

Посадовець, який представляє країну за кордоном або в міжнародних організаціях, веде переговори й відносини та захищає її інтереси і громадян.

Головне офіційне представництво однієї країни в іншій, зазвичай у її столиці, очолюване послом; також будівля представництва.

Дипломат найвищого рангу, який представляє країну в іншій державі або міжнародній організації, зазвичай очолюючи посольство чи постійне представництво.

Установа країни в іноземному місті, що допомагає її громадянам, видає візи й документи та підтримує торгівлю; очолюється консулом або генеральним консулом.

Урядове відомство, відповідальне за відносини країни з іншими державами, дипломатичну службу й закордонні посольства.

Офіційний зв’язок двох держав, що дозволяє обмінюватися послами, відкривати посольства й взаємодіяти звичайними дипломатичними каналами.

Правовий захист дипломатів у державі перебування, який, зокрема, виключає їх арешт і кримінальне переслідування її органами.

Особа, направлена урядом або міжнародною організацією зі спеціальною дипломатичною місією, часто для сприяння переговорам із певного питання.

Офіційні правила поведінки й церемоніалу в дипломатії, зокрема старшинство та форми звертання; також додаткова угода, що змінює або доповнює договір.

Зусилля уряду для безпосереднього інформування людей в інших країнах і впливу на них через медіа, культуру, освіту й обміни, а не лише через інші уряди.

Латинський вислів «небажана особа»: дипломат, якого приймаюча країна офіційно оголошує неприйнятним, через що держава, яка його направила, має його відкликати.

Дипломат, який очолює посольство за відсутності посла: тимчасово під час його відсутності або постійно, коли відносини підтримують на нижчому рівні.

Офіційний лист одного глави держави іншому, що представляє нового посла; після вручення посла повністю визнають на посаді.

Працівник посольства, який спеціалізується на обороні, торгівлі, культурі, пресі чи іншій сфері; у багатьох дипломатичних службах також наймолодший дипломатичний ранг.

Цілі й стратегії уряду у відносинах з іншими країнами та міжнародними організаціями, а також рішення для їх реалізації.

Повне право й влада держави управляти своєю територією та населенням без зовнішнього втручання; основний принцип сучасної міжнародної системи.

Такий, що стосується двох країн або сторін: двосторонні відносини, угода чи зустріч двох лідерів.

Такий, що охоплює три або більше країн чи здійснюється через міжнародні організації: переговори, договір або співпраця.

Те, що уряд вважає найважливішим для безпеки, добробуту й цінностей своєї країни та чим пояснює і виправдовує зовнішньополітичні рішення.

Особа, яка представляє державу на найвищому рівні, наприклад президент або монарх; ця посада може поєднуватися з посадою глави уряду або бути окремою.

Здатність країни впливати на інших завдяки привабливості культури, цінностей, освіти й політики, а не силі або платі.

Здатність країни спонукати інших до певних дій військовою силою або економічним тиском, зокрема погрозами, санкціями чи виплатами.

Вивчення впливу географії — розташування, кордонів, ресурсів і морських шляхів — на могутність та зовнішню політику держав; також пов’язана з цим політика сили.

Офіційна письмова угода між державами або між державами й міжнародними організаціями, що регулюється міжнародним правом і створює юридичні зобов’язання.

Офіційно остаточно схвалити договір, зазвичай після парламентської згоди, висловивши згоду держави на його обов’язковість.

Офіційна багатостороння угода держав із конкретного питання, наприклад прав людини чи морського права; юридично різновид міжнародного договору.

Держава або особа, що підписала угоду; у договірному праві держава, яка підписала договір, але могла ще не ратифікувати його.

Письмовий документ, у якому дві чи більше сторін фіксують домовленість про спільні дії; між державами зазвичай не створює юридичних зобов’язань.

Момент, коли договір або закон починає мати юридичну силу, часто після ратифікації визначеною кількістю держав або у встановлену дату.

Набуття державою статусу сторони договору, який вона раніше не підписала, або вступ до міжнародної організації, наприклад ЄС чи НАТО.

Офіційна заява держави при приєднанні до договору про незастосування певних положень або їх обмежене застосування.

Офіційний вихід держави з договору або міжнародної організації; також відведення військ чи відкликання посадовців із певного місця.

Такий, що створює юридичний обов’язок для сторін, тому угоду або рішення не можна просто ігнорувати.

Всесвітня організація, створена 1945 року для підтримання міжнародного миру й безпеки, дружніх відносин між народами та співпраці; до неї входять майже всі держави.

Орган ООН, що несе головну відповідальність за міжнародний мир і безпеку; має 15 членів і може ухвалювати обов’язкові для держав-членів рішення, зокрема про санкції.

Організація, створена угодою між державами, зі своїм членством, правилами й постійним персоналом для спільних питань безпеки, торгівлі, охорони здоров’я чи розвитку.

Головний представницький орган ООН, у якому всі 193 держави-члени мають по одному голосу; обговорює світові питання, ухвалює резолюції та бюджет ООН.

Військовий союз північноамериканських і європейських держав, заснований 1949 року, члени якого зобов’язуються захищати одне одного.

Політичний і економічний союз європейських держав зі спільними інституціями, єдиним ринком і багатьма спільними політиками; члени спільно здійснюють частину суверенних повноважень.

Країна, що належить до міжнародної організації, як ООН або ЄС, із правами й обов’язками членства.

Офіційне рішення або заява, ухвалені голосуванням чи консенсусом органу на кшталт Ради Безпеки або Генеральної Асамблеї ООН, що виражають позицію або вимагають дії.

Право одного члена заблокувати рішення попри підтримку інших; в ООН — право п’яти постійних членів Ради Безпеки блокувати проєкти рішень із непроцедурних питань.

Скорочення від non-governmental organisation: незалежна від урядів неприбуткова група, що займається правами людини, допомогою, розвитком, довкіллям чи подібними питаннями.

Керівник Секретаріату ООН і головна адміністративна посадова особа Організації; також назва керівників інших організацій, наприклад НАТО.

Сукупність норм, що регулюють відносини між державами та іншими міжнародними суб’єктами, спираючись переважно на договори, звичай і загальні принципи права.

Основні права й свободи кожної людини, як право на життя, свободу вираження поглядів і справедливий суд, які держави мають поважати та захищати.

Принцип, за яким кордони й територія держави не повинні порушуватися або змінюватися силою чи тиском інших держав.

Головний судовий орган ООН у Гаазі, який вирішує правові спори між державами й надає консультативні висновки з міжнародного права.

Норми міжнародного права, що виникають із загальної й послідовної практики держав, якої дотримуються через переконання в її юридичній обов’язковості.

Право народу обирати політичне майбутнє й форму правління та визначати власний економічний, соціальний і культурний розвиток.

Офіційне прийняття однією державою того, що інше утворення є державою або що певний уряд є законним урядом держави.

Людина поза своєю країною, яка не може повернутися через обґрунтований страх переслідування; у ширшому вжитку також людина, що втекла від війни чи насильства.

Захист, який держава надає людині, що втекла зі своєї країни через небезпеку або переслідування.

Принцип, за яким держави не повинні втручатися у внутрішні справи інших, наприклад силою чи тиском впливати на їхню політичну систему.

Серйозна суперечність або боротьба між державами чи групами — від політичної суперечки до збройного насильства; у міжнародних відносинах часто збройний конфлікт.

Домовленість сторін збройного конфлікту припинити бойові дії на певний час або як перший крок до тривалого миру.

Офіційна домовленість двох або більше держав підтримувати одна одну, особливо у військовій сфері, та група держав, що уклали таку домовленість.

Система, у якій держави погоджуються, що напад або загроза одній із них стосується всіх і потребує спільної відповіді.

Стратегія запобігання нападу через переконання потенційного нападника, що витрати, зокрема від сильної відповіді, перевищать можливу вигоду.

Залучення міжнародного військового, поліцейського й цивільного персоналу, зазвичай під егідою ООН та за згодою сторін, для підтримання припинення вогню й миру після конфлікту.

Міждержавні угоди й заходи, що обмежують кількість, типи, випробування або використання зброї, особливо ядерної, для зниження ризику війни.

Зусилля із запобігання поширенню зброї, особливо ядерної, і технологій її виготовлення серед держав або груп, які їх ще не мають.

Зростання інтенсивності, масштабу або небезпеки конфлікту чи кризи, наприклад коли дія однієї сторони викликає сильнішу відповідь іншої.

Практичні кроки держав для зменшення недовіри й ризику непорозуміння, наприклад обмін інформацією, повідомлення про військові навчання чи гарячі лінії.

Обмежувальні заходи, як торговельні заборони або замороження активів, які держави чи міжнародні організації застосовують до держави, групи або особи для зміни поведінки.

Офіційна заборона торгівлі з певною країною або окремих її видів, як торгівля зброєю чи нафтою, запроваджена державою або міжнародною організацією.

Захід, який забороняє особі, компанії або уряду користуватися чи переміщувати кошти й майно, що перебувають за кордоном або в банках певної країни.

Санкції проти конкретних осіб, компаній чи секторів, наприклад посадовців або банків, замість усієї економіки країни, щоб обмежити шкоду звичайним громадянам.

Офіційний захід, що забороняє певним особам в’їзд до країни або транзит через неї, часто як санкція проти конкретних посадовців.

Кошти, товари, позики або експертна підтримка, які одна країна чи організація надає іншій для розвитку, реагування на катастрофи або зміцнення відносин.

Санкції проти компаній або банків у третіх країнах за ведення справ із державою чи особою, на яку вже поширюються санкції.

Державні правила, що обмежують або вимагають дозволів на експорт чутливих товарів, програмного забезпечення й технологій, особливо придатних для військового використання.

Використання дипломатичних інструментів і контактів для економічних інтересів країни: торгівлі, інвестицій, енергетичних угод і доступу до іноземних ринків.

Відносини між країнами й іншими учасниками світової політики та наукова дисципліна, яка вивчає дипломатію, війну, торгівлю й міжнародні організації.

Розподіл могутності між державами, за якого жодна держава чи група не може панувати над іншими; також ідея, що держави діють для створення такої рівноваги.

Основна теорія міжнародних відносин, за якою держави є головними учасниками, прагнуть сили й безпеки в анархічній системі, де конфлікт завжди можливий.

Основна теорія міжнародних відносин, за якою співпраця держав можлива, а торгівля, міжнародні інституції, право й демократія їй сприяють.

Теорія міжнародних відносин, за якою ідеї, ідентичності та спільні норми, а не лише матеріальна могутність, формують уявлення держав про інтереси й їхню поведінку.

У теорії міжнародних відносин — відсутність світового уряду над державами, через що вони мають покладатися на себе у забезпеченні безпеки; це не обов’язково хаос.

Держава з достатньою військовою, економічною та політичною могутністю, щоб впливати далеко за межами свого регіону й формувати міжнародну систему.

Лідерство або панування однієї держави над іншими на основі військової, економічної й часто культурної могутності, що дозволяє визначати багато правил системи.

Ситуація, коли заходи однієї держави для власної безпеки, як закупівля зброї, роблять інші держави менш захищеними у їхньому сприйнятті, викликаючи відповідь і загальне зростання небезпеки.

Стан, за якого держави залежать одна від одної через торгівлю, інвестиції, енергетику чи технології, тому події в одній країні впливають на інші.

Учасник міжнародних справ, який не є державою, наприклад неурядова організація, транснаціональна компанія, збройна група або транскордонна мережа.

Офіційне обговорення між сторонами, які прагнуть угоди, представляють позиції, роблять пропозиції та можуть погоджуватися на компроміси.

Зустріч глав держав або урядів, часто на один-два дні, для обговорення важливих питань та погодження спільних рішень або заяв.

Група осіб, обрана представляти країну чи організацію на зустрічі, конференції або переговорах, зазвичай на чолі з головою делегації.

Перелік питань для обговорення на засіданні; ширше — цілі чи пріоритети, яких прагне уряд або організація.

Загальна згода учасників, часто досягнута без формального голосування, оскільки ніхто не заперечує проти пропозиції.

Домовленість, за якою кожна сторона поступається частиною бажаного заради прийнятного для обох результату; також дієслово досягнення такої домовленості.

Допомога нейтральної третьої сторони — держави, організації або особи — учасникам суперечки в досягненні угоди без нав’язування рішення.

Офіційна заява за підсумками зустрічі або саміту, яка стисло викладає обговорені питання й досягнуті домовленості.

Публічна заява двох або більше урядів чи організацій, що викладає їхні спільні позиції або зобов’язання.

Те, від чого сторона переговорів погоджується відмовитися або що погоджується прийняти заради наближення до угоди.

Офіційні обговорення між урядами або групами для розв’язання проблеми чи досягнення угоди; у цьому значенні слово завжди в множині.

Ситуація, коли сторони не можуть домовитися й поступ неможливий, бо жодна не готова змінити позицію.

Важливий поступ у переговорах, особливо після тривалого періоду без результату.

Межа, яку, за заявою уряду, не можна перетинати, часто з попередженням про серйозну відповідь у разі порушення.

Погляди, інтереси або цілі, спільні для двох чи більше сторін, які можуть стати відправною точкою домовленості.