Англійські правничі терміни з українськими поясненнями

Система правил, виконання яких суспільство забезпечує через суди й державу; також окреме правило, ухвалене парламентом, або університетська дисципліна.

Пов’язаний із правом або правовою системою; також дозволений законом, протилежний illegal.

Письмовий закон, ухвалений парламентом або іншим законодавчим органом, на відміну від правил із судових рішень.

Сукупність законів, особливо ухвалених парламентом; також процес їх створення.

Основна сукупність законів і принципів, що засновує державу, організовує її владу та захищає основоположні права людей.

Попереднє судове рішення, яке судді використовують як приклад або правило для подальших справ із подібними фактами чи правовими питаннями.

Право, що походить із судових рішень, а не законів; сукупність попередніх рішень, на які спираються судді та юристи.

Правова система, що розвинулася в Англії та діє, зокрема, у США, Канаді й Австралії, де судові рішення є основним джерелом права; також самі створені суддями правила.

Правова система, заснована переважно на писаних кодексах і поширена в більшості континентальної Європи, Латинської Америки й Туреччині; також право приватних спорів на відміну від злочинів.

Принцип, за яким усі, зокрема уряд і посадовці, мають дотримуватися закону, а незалежні суди застосовують його справедливо.

Докладне офіційне правило державного органу, зазвичай на підставі закону; також загальний контроль діяльності через правила.

Змінювати закон, договір або судовий документ для виправлення чи поліпшення без повної заміни тексту.

Закон, ухвалений парламентом чи іншим законодавчим органом, часто з назвою та роком, наприклад Companies Act 2006; також Act of Parliament.

Проєкт закону, поданий парламенту для обговорення й голосування; стає законом лише після ухвалення та офіційного затвердження.

Виборний орган, наприклад парламент або конгрес, уповноважений ухвалювати, змінювати й скасовувати закони.

Ухвалити законопроєкт, щоб він офіційно став законом; про парламенти й інші законодавчі органи.

Офіційно припинити юридичну дію закону рішенням законодавчого органу, зазвичай через новий закон.

Почати мати юридичну дію з певної дати, від якої вимог слід дотримуватися; про закони, нормативні акти й договори.

Сфера права, що регулює державу та її відносини з особами, зокрема конституційне, адміністративне й кримінальне право.

Сфера права, що регулює відносини між приватними особами й компаніями: договори, власність, сімейні питання та делікти.

Великий систематизований закон, що охоплює цілу сферу права в одному тексті, наприклад цивільний, кримінальний або процесуальний кодекс.

Створений, передбачений або врегульований законом, а не договором чи судовими рішеннями.

Правила, ухвалені міністром, урядовим відомством чи іншим органом на підставі повноважень, наданих законом, а не безпосередньо парламентом.

Принцип розподілу державної влади між законодавчою, виконавчою й судовою гілками, щоб жодна не контролювала все.

Судова справа, рішення в якій особливо важливе, бо встановлює новий правовий принцип або істотно змінює право.

Прогалина або слабкість закону чи договору, яка дозволяє уникнути правила або обов’язку, формально їх не порушуючи.

Місце або установа, де судді розглядають правові спори й вирішують їх за законом; також самі судді.

Посадова особа, яка веде судове засідання, вислуховує сторони й вирішує справу або пояснює присяжним застосування закону.

Офіційне повноваження суду розглядати й вирішувати справу; також країна, штат або територія дії певного права.

Найвищий суд країни або штату, рішення якого з правових питань зазвичай обов’язкові для нижчих судів і не підлягають подальшому оскарженню.

Суд, який переглядає рішення нижчих судів за твердженням сторони про помилку судді й може підтвердити, змінити або скасувати їх.

Група звичайних громадян, часто з дванадцяти осіб, обраних слухати докази й вирішувати фактичні питання, наприклад винуватість обвинуваченого.

Ввічливе звертання безпосередньо до судді в суді замість його імені.

Орган для розгляду й вирішення певних спорів, наприклад трудових або податкових, часто менш формальний за звичайний суд; також арбітражна колегія.

Усі судді країни як група та гілка державної влади, що тлумачить право й вирішує справи.

Приміщення судової будівлі для слухань і розгляду справ із місцями для судді, сторін, адвокатів, свідків та публіки.

Зупинити слухання чи засідання на певний час і продовжити пізніше того самого дня або іншої дати.

Бути суддею, який керує слуханням чи розглядом, або особою, яка веде офіційну нараду.

Судді певного суду як група або підвищене місце, де суддя сидить під час засідання.

Судова посадова особа для менш серйозних справ; в Англії та Уельсі зазвичай підготовлений волонтер без юридичного ступеня, у США — суддя, який допомагає федеральним окружним суддям.

Такий, що не віддає переваги стороні спору й ухвалює рішення лише за фактами та правом; основна вимога до суддів і арбітрів.

Поведінка, що порушує судовий наказ або перешкоджає правосуддю, наприклад ігнорування заборони чи зрив слухання; карається штрафом або ув’язненням.

Спеціальний суд, який визначає, чи відповідають закони й дії держави конституції, а в багатьох країнах розглядає індивідуальні скарги про порушення прав.

Суд, який уперше розглядає справу та вирішує питання фактів і права до будь-якого оскарження; також trial court.

Правовий спір на розгляді суду або попереднє судове рішення, на яке посилаються юристи; також факти й аргументи однієї сторони.

Вимога, яку особа або компанія подає проти іншої до цивільного суду, зазвичай про виплату коштів або наказ припинити певні дії.

Розпочинати провадження проти особи чи організації в цивільному суді, зазвичай для отримання відшкодування завданої шкоди або збитків.

Особа або компанія, яка розпочинає цивільну справу проти іншої сторони та просить суд про правовий захист.

Особа або компанія, проти якої порушено справу: сторона, що має відповісти на цивільний позов або кримінальне обвинувачення.

Кожна особа або організація, безпосередньо залучена до договору чи судової справи, наприклад покупець і продавець або позивач і відповідач.

Формальна судова процедура, під час якої подають докази, а суддя або присяжні вирішують справу, зазвичай після тижнів чи місяців підготовки.

Засідання суду або трибуналу, на якому сторони чи їхні юристи подають аргументи або докази щодо певного питання.

Офіційна вимога грошей, майна чи іншого захисту, особливо в суді; також ще не доведене твердження про правдивість чогось.

Офіційно передавати документ суду або державній установі для внесення до матеріалів, наприклад для порушення справи чи відповіді на позов.

Домовленість, що завершує правовий спір без судового рішення, зазвичай із виплатою погодженої суми однією стороною іншій.

Формальні етапи справи від її початку до завершення; правова процедура загалом.

Скорочення alternative dispute resolution: способи вирішення правових спорів поза судами, зокрема переговори, медіація й арбітраж.

Закон, який установлює строк для початку судового провадження; після його спливу вимогу зазвичай уже не можна пред’явити.

Офіційне письмове або усне звернення до судді під час справи з проханням ухвалити певний наказ чи рішення.

Серйозна незгода між людьми чи організаціями щодо прав, грошей або обов’язків, яка без урегулювання може перейти до суду чи арбітражу.

Передавання спору до суду й ведення його через позови, слухання та рішення на відміну від приватного врегулювання.

Особа чи організація, яка починає цивільну справу в судах Англії та Уельсу; там із 1999 року термін замінив plaintiff.

Сторона, проти якої подано апеляцію, заяву чи арбітражну вимогу і яка має на неї відповісти.

Гроші, витрачені на справу, включно з гонорарами юристів, судовими зборами й оплатою експертів; суд часто визначає, хто їх сплачує.

Приватний спосіб вирішення спору, за якого сторони погоджуються передати його одному чи кільком незалежним арбітрам, зазвичай з остаточним і обов’язковим результатом.

Процес, у якому нейтральний посередник допомагає сторонам спору спілкуватися й досягти власної угоди, але не вирішує справу за них.

Офіційний документ суду, що наказує особі з’явитися або повідомляє відповідача про початок справи проти нього.

Доставляти людині позовний документ, повістку чи повідомлення у встановлений правилами спосіб для офіційного одержання.

У цивільному процесі США — перший документ позивача для початку справи, що викладає факти, правові вимоги й бажане судове рішення.

Вимога відповідача до позивача в тому самому провадженні для спільного вирішення обох вимог.

Офіційне письмове звернення до суду або органу влади з проханням про певну дію, наприклад ліквідацію компанії чи перегляд рішення.

Право подати конкретний позов, яке виникає за достатнього зв’язку особи з предметом спору; також locus standi.

Документи, предмети, свідчення та інша інформація, за якими суд установлює правдивість фактів.

Людина, яка розповідає суду, що бачила, чула або знає про справу; також особа, яка спостерігає підписання документа й теж його підписує.

Офіційна усна в суді або письмова заява свідка, зазвичай під присягою, про відомі йому факти.

Обов’язок сторони довести правдивість фактів, на які вона посилається; якщо це не вдається, відповідне питання вирішують не на її користь.

Дозволений як доказ у суді або прийнятий судом до розгляду через відповідність правовим правилам.

Допит свідка адвокатом іншої сторони для перевірки його розповіді й виявлення слабких місць.

Заявляти, що хтось учинив неправомірну чи незаконну дію або що певний факт правдивий, ще не довівши цього.

Письмова заява про факти, яку людина підписує й підтверджує присягою або урочистим запевненням, зазвичай перед уповноваженою особою, для використання як доказу.

Надавати свідчення в суді або на іншому офіційному слуханні, зазвичай відповідаючи на запитання після обіцянки говорити правду.

Показати доказами істинність факту чи вимоги за стандартом суду, щоб він міг на них спиратися.

Етап американського судового процесу перед розглядом, коли сторони передають одна одній відповідні документи й відомості, відповідають на письмові запитання та беруть участь у досудових допитах.

Етап англійської цивільної справи, на якому кожна сторона має повідомити про відповідні документи й дозволити іншій їх оглянути; ширше — оприлюднення відомостей.

Документ або предмет, офіційно представлений суду як доказ із позначенням, наприклад Exhibit A чи Exhibit 12.

Людина зі спеціальними знаннями, наприклад лікар, інженер чи бухгалтер, яка надає суду висновок із технічних питань справи.

Переказ свідком чужих позасудових слів, запропонований як доказ правдивості того, що сказала інша людина.

Офіційна урочиста обіцянка говорити правду в суді або сумлінно виконувати службові обов’язки, зазвичай виголошена встановленими словами.

Рівень упевненості, потрібний суду для визнання факту доведеним; у кримінальних справах він вищий, ніж у цивільних.

Офіційний протест адвоката на слуханні проти запитання, доказу чи процесуального кроку через порушення правил.

Остаточне рішення суду у справі разом із мотивами судді; також письмовий документ, що містить це рішення.

Звертатися до вищого суду з проханням переглянути й змінити рішення нижчого; також іменник для такого звернення.

Кошти, які суд зобов’язує одну сторону сплатити іншій за втрати або шкоду від порушення договору чи іншого правопорушення.

Офіційне рішення судді чи суду щодо певного питання, наприклад допустимості доказу або можливості продовжити розгляд позову.

Спосіб, яким суд усуває порушення чи захищає право, наприклад зобов’язує сплатити гроші, забороняє дію або вимагає виконання договору.

Судовий наказ особі чи компанії припинити певну дію або іноді вчинити її, часто терміновий для запобігання серйозній шкоді.

Відхилити справу, позов чи апеляцію, щоб їх не розглядали далі; також припинити чиєсь працевлаштування.

Підтвердити правильність попереднього рішення, особливо коли вищий суд відмовляється змінити рішення нижчого; також захищати принцип.

Офіційно скасувати або змінити рішення нижчого суду, позбавивши його чинності.

Офіційно оголосити судове рішення, особливо після періоду обмірковування справи судом.