Англійські терміни кримінального права з українськими поясненнями

Діяння, що порушує кримінальне право й карається державою, наприклад штрафом або ув’язненням; без артикля слово також означає незаконну діяльність загалом.

Формальний термін на позначення незаконного діяння, яке карається законом: від незначного, як перевищення швидкості, до серйозного, як пограбування.

Злочин, що полягає в узятті чужого майна без дозволу з наміром залишити його собі.

Злочин, що полягає в незаконному й умисному позбавленні життя іншої людини; в усіх правових системах належить до найтяжчих правопорушень.

Злочин, що полягає у фізичному нападі на людину або, у вузькому юридичному значенні, у створенні в неї страху неминучого нападу.

Злочин, що полягає у викраденні майна в людини або з місця із застосуванням сили чи погрозою її застосувати.

Злочин, що полягає у проникненні до будівлі без дозволу, щоб викрасти щось або вчинити там інший злочин.

Злочин, що полягає в обмані людей, наприклад за допомогою неправдивих відомостей або підроблених документів, щоб отримати гроші, майно чи іншу вигоду.

Злочин, що полягає у виробництві, перевезенні або продажі незаконних наркотиків, часто у великих обсягах і через кордони.

Злочин незаконного позбавлення життя без умислу, необхідного для murder, або за наявності часткового захисту, наприклад втрати самоконтролю.

Злочин пропонування, надання, вимагання або прийняття грошей чи іншої вигоди, щоб вплинути на виконання кимось професійних обов’язків, особливо посадовцем.

Злочин приховування незаконного походження грошей шляхом проведення їх через банки, компанії чи інші операції, щоб вони здавалися законними.

Злочин насильницького або обманного вивезення людини й утримання її проти волі, іноді з вимогою грошей.

Злочин, учинений за допомогою комп’ютера або інтернету, наприклад злам, онлайн-шахрайство, викрадення особистих даних чи поширення шкідливих програм.

Насильницька, загрозлива або контролююча поведінка однієї людини щодо партнера, колишнього партнера або члена родини.

У США — тяжкий злочин, наприклад убивство, пограбування чи крадіжка зі зламом, за який зазвичай карають ув’язненням понад рік; менш тяжкі злочини — misdemeanors.

Злочин умисного неправдивого свідчення в суді або в іншій офіційній заяві після обіцянки говорити правду.

Пов’язаний зі злочином або галуззю права, що стосується злочинів; як іменник — людина, яка вчинила злочин.

Людина, яка вчинила злочин, особливо та, яку засудили; слово поширене в контексті призначення покарання, в’язниць і пробаційного нагляду.

Свідоме рішення щось зробити або досягти певного результату; багато тяжких злочинів можна вчинити лише умисно.

Причина, через яку людина вчиняє злочин, наприклад гроші, ревнощі або помста.

Людина, яка допомагає іншій учинити злочин, наприклад планує його, стежить за місцем або керує автомобілем для втечі.

Людина, яка безпосередньо вчинила злочин або шкідливу дію; формальне слово, вживане поліцією, судами й дослідниками.

Латинський термін «винний розум»: психічний елемент злочину, як-от умисел, знання або необережність, який має довести обвинувачення.

Латинський термін «винна дія»: фізична складова злочину, наприклад дія, бездіяльність або результат, заборонений законом.

Серйозне невжиття заходів обережності, яких ужила б розумна людина, що спричинило шкоду чи смерть і є достатньо тяжким, аби вважатися злочином.

Злочин, що полягає у спробі вчинити правопорушення та реальних кроках до цього, навіть якщо злочин не було завершено.

Законне право застосувати розумно необхідну силу для захисту себе чи іншої людини від нападу; це може повністю виключати кримінальну відповідальність за відповідне обвинувачення.

Юридична відповідальність за злочин, яка означає, що людину можна притягнути до суду й покарати.

Особа, яку поліція вважає можливо причетною до злочину, але якій ще не висунули обвинувачення і яку ще не визнали винною.

За допомогою законних повноважень узяти людину під контроль поліції, зазвичай через підозру у злочині; іменник arrest називає цю дію.

Процес, під час якого поліція або прокурори збирають факти й докази, щоб з’ясувати, чи було вчинено злочин і хто його вчинив.

Стан перебування під контролем поліції або у в’язниці, наприклад після затримання чи в очікуванні суду.

Письмовий або записаний виклад того, що людина бачила, чула або робила, офіційно наданий поліції чи суду.

Заява, у якій людина визнає, що вчинила злочин, зазвичай надана поліції під час допиту.

Офіційний документ, підписаний суддею, який дозволяє поліції вчинити певну дію, наприклад заарештувати людину або обшукати майно.

Офіційно залишити людину в певному місці, наприклад у відділку або в’язниці, не дозволяючи їй піти.

Офіційне, часто тривале розпитування підозрюваного поліцією або іншими посадовцями, щоб отримати інформацію чи зізнання.

Право підозрюваного не відповідати на запитання поліції чи суду, щоб його не примушували свідчити проти себе.

Офіційно забрати щось, використовуючи законні повноваження, наприклад наркотики, зброю, документи або гроші, пов’язані зі злочином.

Самостійно прийти до поліції й дозволити себе заарештувати, особливо коли поліція вже розшукує людину.

Намагатися уникнути затримання поліцією, зазвичай переховуючись або переїжджаючи з місця на місце після злочину чи втечі.

Відомості, предмети, документи або свідчення, які суд може використати, щоб визначити правдивість певного твердження, наприклад причетність обвинуваченого до злочину.

Людина, яка бачила або чула щось пов’язане зі злочином, або надає про це інформацію в суді.

Офіційно повідомляти в суді те, що знаєш або бачив, зазвичай після обіцянки говорити правду.

Місце, де стався злочин і де поліція та судові експерти шукають докази, перш ніж щось перемістити.

Такий, що використовує наукові методи для розслідування злочинів і отримання доказів для суду, наприклад аналізу крові, волокон або цифрових даних.

Візерунок ліній на кінчику пальця або його слід на поверхні, який поліція використовує для ідентифікації людей.

Доказ або твердження, що людина була в іншому місці під час злочину й тому не могла його вчинити.

Closed-circuit television — система відеоспостереження із замкнутим контуром, камери якої записують громадські або приватні місця; ці записи часто використовують як докази у кримінальних справах.

Докази, засновані на генетичному матеріалі клітин організму, наприклад волосся, шкіри чи слини, які з високою точністю можуть пов’язати людину з місцем або предметом.

Офіційно звинуватити людину в конкретному злочині, щоб справу можна було передати до суду; як іменник charge — саме офіційне обвинувачення.

Дозвіл підозрюваному чи підсудному залишатися на волі до наступного етапу справи, часто з умовами або грошовою сумою як гарантією.

Офіційно заявити суду, що визнаєш скоєння злочину, у якому тебе обвинувачують; plead not guilty означає заперечити вину.

Офіційне письмове обвинувачення в одному чи кількох тяжких злочинах, яке розпочинає кримінальну справу в суді.

Постановити, що підсудного, який очікує суду або призначення покарання, триматимуть у в’язниці чи звільнять на умовах до наступної дати суду.

Домовленість, за якою підсудний визнає вину, часто за менш тяжким обвинуваченням, в обмін на м’якше покарання або зняття інших обвинувачень.

Офіційно вирішити не продовжувати кримінальну справу проти людини, щоб вона більше не залишалася обвинуваченою.

Тримання обвинуваченого у в’язниці до й під час судового розгляду, коли суд вирішує, що звільнення становитиме надмірний ризик.

Особа, якій висунули кримінальне обвинувачення і яку судять; у цивільній справі — особа, на яку подали позов.

Офіційний розгляд у суді, під час якого подають докази, а суддя або присяжні вирішують, чи винен підсудний у висунутих обвинуваченнях.

Рішення наприкінці судового розгляду про винуватість або невинуватість підсудного, особливо рішення присяжних.

Офіційно визнаний судом таким, що вчинив злочин; протилежний вердикт — not guilty.

Офіційно встановити в суді, що людина винна у злочині; як іменник convict — особа, яку визнали винною і яка зазвичай перебуває у в’язниці.

Офіційно вирішити в суді, що людина не винна у злочині, в якому її обвинувачували.

Офіційне судове рішення про винуватість людини у злочині; також попереднє засудження, зафіксоване в її особовій справі.

Група звичайних громадян, зазвичай дванадцять у серйозних кримінальних справах, яка слухає докази під час суду й вирішує, чи винен підсудний.

Основний принцип, за яким кожну людину, обвинувачену у злочині, слід вважати невинуватою, доки обвинувачення не доведе її вину в суді.

Стандарт доказування у кримінальних справах: докази мають бути настільки переконливими, щоб у розумної людини не залишалося сумнівів щодо вини підсудного.

Обов’язок довести правдивість твердження; у кримінальних справах він лежить на обвинуваченні, а не на підсудному.

Юрист, який представляє державу й передає кримінальні справи до суду, намагаючись довести вину підсудного.

Адвокат, який представляє підозрюваного або підсудного, захищає його права й викладає позицію сторони захисту у справі проти обвинувачення.

Процес передачі кримінальної справи проти людини до суду; the prosecution також означає юристів, які представляють у суді справу проти підсудного.

Сторона кримінального процесу, що представляє підсудного; також правова підстава, яка може звільнити підсудного від відповідальності, наприклад самооборона.

У США — адвокат, якому платить держава, щоб захищати людей, обвинувачених у злочині, які не можуть оплатити власного адвоката.

Кошти або безоплатні юридичні послуги, які надає держава людям, що не можуть оплатити адвоката, особливо коли їм загрожує кримінальне обвинувачення.

District attorney: у США — головний державний прокурор округу або району, який вирішує, які кримінальні справи передавати до суду.

Покарання, яке суддя призначає людині, визнаній винною; як дієслово — призначити людині конкретне покарання.

Грошова сума, яку суд або орган влади зобов’язує сплатити як покарання за порушення закону.

Покарання у вигляді перебування у в’язниці протягом певного строку; також сам стан ув’язнення.

Строк ув’язнення, який не потрібно відбувати, якщо засуджений не вчинить іншого правопорушення й дотримуватиметься визначених умов протягом установленого періоду.

Неоплачувана робота на користь місцевої громади, яку правопорушник мусить виконувати як покарання замість ув’язнення, наприклад прибирати парки або ремонтувати будівлі.

Найсуворіше покарання у вигляді ув’язнення в багатьох країнах, яке призначають за особливо тяжкі злочини, як-от убивство; воно не завжди означає, що людина залишиться у в’язниці до смерті.

Відбути період покарання, призначений судом, особливо провести час у в’язниці.

Факти про правопорушення або правопорушника, що зменшують тяжкість злочину чи ступінь вини й можуть привести до м’якшого покарання.

Факт про злочин, який робить його тяжчим і може призвести до довшого або суворішого покарання, наприклад застосування зброї чи напад на вразливого потерпілого.

Установа з охороною, де людей тримають як покарання після засудження або до судового розгляду.

Офіційний перелік злочинів, за які людину засудили; у певних ситуаціях його можуть перевіряти роботодавці або органи влади.

Покарання або період, коли правопорушник живе в громаді замість ув’язнення, але має дотримуватися правил і регулярно зустрічатися з працівником пробації.

Дострокове звільнення ув’язненого до завершення строку за умови дотримання певних правил; за порушення його можуть повернути до в’язниці.

Людина, яку тримають у в’язниці, незалежно від того, чи її вже засудили, чи вона очікує суду.

Вчинити новий злочин після покарання за попередній.

Процес допомоги правопорушнику змінити поведінку й повернутися до нормального життя без нових злочинів.

Людина, якій завдали шкоди, травмували або яку вбили внаслідок злочину, а також людина, що втратила через нього гроші чи майно.

Подати офіційну скаргу на людину, щоб їй могли висунути кримінальне обвинувачення; вислів уживають переважно щодо потерпілих.

Особа, яка повідомила про злочин і каже, що постраждала від нього, особливо в суді до встановлення того, чи відбувся злочин.

Судове розпорядження, яке забороняє людині контактувати з іншою або наближатися до неї, зазвичай для захисту потерпілого від насильства, погроз чи переслідування.

Гроші, які виплачують потерпілому за травму, втрату або страждання, спричинені злочином, самим правопорушником або за державною програмою.

Письмова або усна заява, у якій потерпілий пояснює, як злочин вплинув на його життя; суд може врахувати її перед призначенням покарання.

Підхід, за якого потерпілих і правопорушників зазвичай зводить навчений посередник, щоб правопорушник усвідомив завдану шкоду й спробував її відшкодувати.