Англійські терміни богослов’я й релігієзнавства українською

Система вірувань, практик, цінностей і спільнот, що пов’язує людей із тим, що вони вважають священним, божественним або остаточною реальністю.

Систематичне вивчення Бога, божественного й релігійних вірувань, зазвичай ізсередини певної традиції та на основі її джерел.

Академічна галузь, що досліджує релігії ззовні методами історії, соціології, антропології, психології й філософії, не визначаючи істинність вірувань.

Відокремлений і особливо шанований через зв’язок із Богом, божественним або релігійною традицією; часто протиставляється профанному, звичайному.

Академічне вивчення подібностей і відмінностей між релігіями, зокрема їхніми віруваннями, ритуалами, писаннями та інституціями.

Галузь соціології, що досліджує релігію як суспільне явище та її взаємний вплив на групи, інституції, владу й соціальні зміни.

Підхід, що описує релігійні явища так, як їх переживають віряни, відкладаючи питання істинності релігійних тверджень.

Організоване спілкування й співпраця людей різних релігій заради взаєморозуміння, а не взаємного навернення.

Переходити від однієї релігії чи віри до іншої або спонукати іншу людину до такого переходу.

Монотеїстична релігія, що виникла в Аравії VII століття з пророком Мухаммадом; мусульмани вважають Коран Божим словом і дотримуються практик, зокрема п’яти стовпів.

Монотеїстична релігія, заснована на житті й ученні Ісуса з Назарета, якого християни вважають Сином Божим; виникла в I столітті н. е.

Релігія, культура й спосіб життя єврейського народу, засновані на завіті з Богом, описаному в Єврейській Біблії та розвинутому в Талмуді й пізнішому вченні.

Сукупність релігійних традицій Південної Азії без єдиного засновника, що поділяють тексти, як-от Веди, та ідеї дгарми, карми й переродження.

Релігійна й філософська традиція, заснована на вченні Сіддгартхи Ґаутами, Будди, який жив у Північній Індії приблизно в V столітті до н. е.

Належний до найбільшої гілки ісламу, яку сповідує більшість мусульман світу і яка визнає перших чотирьох халіфів правомірними наступниками пророка Мухаммада.

Належний до другої за величиною гілки ісламу, послідовники якої вважають, що провід після пророка Мухаммада належав Алі та його нащадкам — імамам.

Віра, вчення й практика Католицької церкви, найбільшої християнської церкви, яку очолює Папа як єпископ Рима.

Гілка християнства, що постала з Реформації XVI століття й наголошує на авторитеті Біблії та спасінні благодаттю через віру.

Християнська традиція православних церков, зокрема грецької, російської й сербської, що поділяють віровчення та літургію і належать до спільноти церковного спілкування.

Юдаїзм, християнство й іслам як група релігій, що пов’язують походження або духовний родовід з Авраамом.

Монотеїстична релігія, заснована Ґуру Нанаком у Пенджабі близько 1500 року й сформована десятьма послідовними людськими ґуру.

Китайська релігійна й філософська традиція навколо Дао — Шляху, природного порядку всесвіту, пов’язана з Даодецзіном і мудрецем Лао-цзи.

Довіра й відданість Богові або релігійному вченню, часто без доказів; також назва цілої релігії чи релігійної спільноти.

Те, що людина чи група приймає за істину, особливо уявлення про Бога, світ або потойбіччя; також саме прийняття за істину.

Віра в існування лише одного Бога; юдаїзм, християнство, іслам і сикхізм зазвичай називають монотеїстичними релігіями.

Віра в багатьох богів і поклоніння їм, часто з окремими силами чи сферами життя для кожного, як у давньогрецькій, римській, єгипетській і скандинавській релігіях.

Переконання або сукупність переконань, які релігійна спільнота офіційно викладає й очікує їх прийняття своїми членами.

У багатьох релігіях — передавання Богом людям істини, волі або настанов, часто через пророків чи священні тексти.

Людина, яку релігійна спільнота вважає обраною Богом для отримання й передавання людям божественних послань.

Бог або богиня; будь-яка істота, якій у релігійній традиції поклоняються як божественній.

Пов’язаний із Богом чи божеством або такий, що походить від Бога; the divine як іменник узагальнено позначає Бога чи остаточну священну реальність.

Порятунок або звільнення від гріха, страждання чи їхніх наслідків і досягнення остаточного благого стану з Богом або остаточною реальністю.

Існування після смерті за уявленнями релігійної традиції, наприклад воскресіння й суд, рай і пекло або нове народження.

В індуїзмі, буддизмі, джайнізмі й сикхізмі — принцип, за яким навмисні дії людини мають наслідки для її майбутнього, зокрема наступних життів.

Ключове поняття індійських релігій зі значеннями обов’язку, закону й належного порядку; у буддизмі також учення Будди.

Віра в те, що після смерті душа або особистісне начало народжується в новому людському чи іншому тілі; трапляється в індуїзмі, джайнізмі, сикхізмі та інших традиціях.

У буддизмі — кінцева мета духовного шляху: припинення жадання, страждання й циклу перероджень.

У головних християнських традиціях — учення про єдиного Бога в трьох Особах: Отці, Сині — Ісусі Христі — та Святому Дусі.

Урочиста угода або обіцянка, особливо відносини Бога й народу в Єврейській Біблії, наприклад з Авраамом або Ізраїлем на Синаї.

Коротке офіційне формулювання основних вірувань релігії чи громади, яке часто промовляють на богослужінні, наприклад Нікейський символ віри.

Священні писання релігії, які її послідовники вважають авторитетними, часто одкровенними або натхненними, наприклад Коран, Біблія чи Веди.

Священні писання християнства — Старий і Новий Завіти; єврейська Біблія, Танах, значною мірою відповідає Старому Завіту.

Головний священний текст ісламу, який, за вірою мусульман, Бог відкривав пророкові Мухаммаду арабською протягом близько 23 років; складається зі 114 сур.

Перші п’ять книг Єврейської Біблії, традиційно приписувані Мойсеєві; у ширшому значенні — весь корпус єврейського вчення й права.

Повідомлення про слова, дії чи схвалення пророка Мухаммада, передане ланцюгом оповідачів; хадиси є важливим джерелом ісламського права й практики.

Найдавніші священні тексти індуїзму, складені санскритом і передавані усно багато століть; Вед чотири, найдавніша — Ріґведа.

Уважне докладне пояснення тексту, особливо священного, через його мову, історичний контекст і традицію читання.

Теорія й метод тлумачення, особливо священних текстів, що досліджує розуміння тексту іншої епохи, мови та культури.

Один із чотирьох новозавітних викладів життя, вчення, смерті й воскресіння Ісуса, приписуваних Матвієві, Маркові, Луці та Іванові; також сама християнська звістка.

Офіційний перелік книг, які релігійна спільнота визнає авторитетним Писанням; також правило чи постанова церковного собору.

Центральний текст рабинічного юдаїзму, що поєднує Мішну — ранню кодифікацію усного права — і Ґемару, багатовікові рабинічні обговорення Мішни.

Дії вшанування, молитви й відданості, які віряни спрямовують до Бога або божественного наодинці чи спільно.

Сукупність дій, слів або жестів, виконуваних усталеним повторюваним способом, часто із символічним чи релігійним значенням, наприклад молитва, весілля або похорон.

Звернення до Бога чи божественного власними словами або в усталеній ритуальній формі, наприклад п’ять щоденних молитов в ісламі.

Подорож до святого місця з релігійних мотивів, наприклад хадж до Мекки, Кумбга-Мела в Індії чи шлях до Сантьяго-де-Компостела.

Утримання від їжі, напоїв або певних продуктів протягом установленого часу як релігійна практика, наприклад у Рамадан, Йом-Кіпур чи Великий піст.

Дев’ятий місяць ісламського місячного календаря, коли мусульмани постять від світанку до заходу сонця й особливо зосереджуються на молитві, доброчинності та читанні Корану.

Щотижневий день спочинку й поклоніння в юдаїзмі, від заходу сонця в п’ятницю до настання ночі в суботу; багато християн уживають слово щодо неділі.

Виступ на релігійну чи моральну тему, який виголошує проповідник або релігійний провідник, зазвичай під час богослужіння.

Усталений порядок слів, молитов і дій у спільному поклонінні, особливо в християнських церквах; також окреме богослужіння, як Божественна літургія.

У християнстві — священний обряд, який вважають видимим знаком передавання Божої благодаті, наприклад хрещення або Євхаристія.

Ритуал, що позначає перехід людини між життєвими етапами чи соціальними статусами, наприклад народження, дорослішання, шлюб або смерть.

Виконувати релігійні правила й практики або відзначати релігійне свято чи звичай належним способом.

Визнана гілка релігії, особливо християнства, з власною назвою, організацією й традиціями, як-от лютеранські, методистські чи баптистські церкви.

Люди, спеціально підготовлені й призначені виконувати релігійні обов’язки та керувати громадою, наприклад священники, пастори, імами й рабини, як сукупність.

Будівля, де мусульмани збираються на молитву, особливо п’ятничну спільну, і яка часто є центром освіти та громадського життя.

Будівля для християнського богослужіння; також конкретна християнська громада чи організація, наприклад Католицька церква, або всі християни.

Єврейський дім молитви, навчання та громадських зібрань, де сувої Тори зберігають у священній шафі й читають під час богослужінь.

Будівля для поклоніння богові чи богам, особливо в індуїзмі, буддизмі, джайнізмі та давніх релігіях; у єврейській історії — Єрусалимський храм.

У сунітському ісламі — керівник молитви в мечеті; у шиїзмі також один із провідників, яких традиція вважає божественно наставленими, із родини Пророка, наприклад Алі чи Хусейн.

Особа, уповноважена здійснювати священні обряди, зокрема жертвопринесення або таїнства, у католицизмі, православ’ї, індуїзмі та інших традиціях.

Єврейський релігійний учитель і вчений, підготовлений у єврейському праві, який часто очолює громаду, навчає й відповідає на питання релігійної практики.

Будівля або комплекс, де громада ченців, іноді черниць, живе за релігійними обітницями та спільним правилом молитви й праці.

Чоловік, який залишив звичайне життя заради релігійних обітниць, зазвичай у громаді, присвячуючи себе молитві, навчанню чи медитації.

Надавати людині статус священника, пастора, рабина чи іншого релігійного провідника через офіційну церемонію.

Дія, думка або бездіяльність, яку релігійна традиція вважає порушенням Божого закону чи волі.

В ісламі — божественний закон і настанови для всіх сфер життя, які правознавці тлумачать через Коран, сунну та методи правового міркування.

Єврейське релігійне право, засноване на Торі й розвинене в Талмуді та пізніших кодексах, яке регулює повсякденність, поклоніння, харчування й сім’ю.

Офіційний, зазвичай необов’язковий правовий висновок кваліфікованого ісламського вченого — муфтія — у відповідь на питання релігійного права чи практики.

Сукупність законів і правил церковної влади для управління християнською церквою, особливо Католицькою, її духовенством і членами.

Надання грошей, їжі чи речей нужденним як релігійного обов’язку або прояву відданості, наприклад закят в ісламі, дана в буддизмі й цдака в юдаїзмі.

Право осіб і спільнот без примусу сповідувати, практикувати, змінювати або залишати релігію чи переконання або не мати жодних.

Прагнення безпосереднього особистого досвіду Бога або остаточної реальності, часто через молитву, споглядання й духовну дисципліну; трапляється в багатьох релігіях.

Внутрішнє життя людини й пошук сенсу, зв’язку або священного в релігійній традиції чи поза організованою релігією.

Практика тренування уваги й усвідомлення, наприклад через зосередження на диханні, слові або образі, яку різні релігії використовують для духовного розвитку.

Містична традиція ісламу, що прагне близькості до Бога через любов, поминання Бога — зікр, духовну дисципліну й наставництво.

Спосіб життя із суворою самодисципліною та відмовою від комфорту, задоволень або майна заради релігійних чи духовних цілей.

У буддизмі й деяких інших індійських традиціях — стан повного розуміння та свободи від невідання, досягнутий Буддою, часто званий пробудженням.

Відсутність віри в Бога чи богів або чітко висловлена позиція, що Бога чи богів не існує.

Позиція, за якою невідомо або неможливо знати, чи існує Бог або будь-яка остаточна реальність.

Віра в особистого Бога, який створив світ і продовжує діяти в ньому; у філософії релігії — позиція про існування такого Бога.

Філософське й богословське питання про те, як всемогутній, всезнаючий і досконало добрий Бог може допускати зло та страждання.

Такий, що існує поза фізичним світом і межами людського досвіду та розуміння; часто характеризує Бога чи остаточну реальність.

Спроба пояснити, чому добрий і всемогутній Бог допускає зло та страждання, захищаючи Божу справедливість; термін запровадив Ляйбніц у 1710 році.

Скорочення Before the Common Era — релігійно нейтральне позначення дат до першого року замість BC; CE, Common Era, вживають замість AD.

Релігійний рух у західному християнстві XVI століття, який зазвичай відлічують від 95 тез Мартіна Лютера 1517 року і який привів до виникнення протестантських церков.

Офіційне розділення релігійної спільноти на окремі групи, зазвичай через учення, владу або практику.

Переконання або вчення, яке влада релігійної спільноти вважає несумісним із прийнятою доктриною.

Поєднання вірувань, практик або символів різних релігійних традицій у нову форму.

Процес втрати релігією впливу на суспільство, інституції й особисте життя, наприклад через незалежність права, освіти та політики від релігійної влади.