Англійські історичні терміни з українськими поясненнями

Відтинок історичного часу, який дослідники розглядають як єдине ціле через характерні ознаки, наприклад період Тюдорів або Танзимату.

Тривалий виразний етап історії, зазвичай пов'язаний із важливою подією, правителем чи зміною, наприклад вікторіанська доба або епоха холодної війни.

Період у сто років; в історії зазвичай один із нумерованих столітніх відтинків календаря, наприклад шістнадцяте століття.

Скорочення before Christ: ставиться після року для позначення часу до традиційної початкової точки західного календаря, наприклад 500 BC.

Скорочення латинського Anno Domini — «року Господнього» — для років західного календаря від традиційної дати народження Христа.

Складне суспільство з містами, письмовими записами, організованою владою та спеціалізованою працею або культура й спосіб життя певного народу чи регіону.

Пов'язаний із дуже далеким минулим, особливо періодом до падіння Західної Римської імперії у V столітті н. е.

Період європейської історії від кінця Західної Римської імперії у V столітті приблизно до кінця XV століття.

Порядок подій або список чи таблиця, що подає події та їхні дати в цьому порядку.

Європейський культурний рух приблизно XIV–XVI століть, що почався в Італії та відзначався поновленим інтересом до давньогрецької й римської науки та мистецтва.

Європейський інтелектуальний рух кінця XVII–XVIII століть, що наголошував на розумі, науці, правах особи та критиці традиційної влади.

Тривалий період людської історії до винайдення письма, відомий переважно з археології, викопних решток та інших матеріальних залишків.

Період виготовлення знарядь і зброї переважно з бронзи — сплаву міді й олова; на Близькому Сході приблизно 3300–1200 роки до н. е.

Пов'язаний із новою кам'яною добою, коли люди почали землеробство, утримання тварин і постійне проживання в селах; на Близькому Сході — приблизно від 10 000 року до н. е.

Пов'язаний із періодом приблизно 1500–1800 років між Середньовіччям і модерною добою, позначеним друкарством, глобальними подорожами, новими державами й раннім капіталізмом.

Давнє минуле, особливо доба цивілізацій Середземномор'я й Близького Сходу до Середньовіччя; також предмет, що зберігся з того часу.

Належний або типовий для Середньовіччя, приблизно від V до кінця XV століття.

Релігійний рух XVI століття в Західній Європі, що поставив під сумнів авторитет і практики Католицької церкви та привів до виникнення протестантських церков.

Регіональний археологічний період, коли оброблення міді співіснувало з подальшим використанням кам'яних знарядь.

Археологічний період широкого використання заліза для знарядь і зброї в певному регіоні.

Період, частково відомий із зовнішніх письмових повідомлень, коли місцеві письмові свідчення відсутні або нечисленні.

Проміжок між правителями або усталеними урядами, коли звичайне наступництво чи здійснення влади переривається.

Сонячний календар, запроваджений за Юлія Цезаря, з додатковим днем кожного четвертого року.

Реформований сонячний календар, запроваджений 1582 року зі зміною юліанського правила високосних років.

Ісламський місячний календар, еру якого відлічують від року хіджри.

Історичний період, часто окреслений 1789–1914 роками для поєднання революційних та індустріальних перетворень.

Назва великих змін європейських підходів до природи, спостереження й математичного пояснення в ранньомодерну добу.

Велика держава або сукупність територій і народів під єдиною верховною владою, часто імператора чи султана, зазвичай створена завоюваннями.

Послідовність правителів однієї родини, які передають владу між поколіннями, або період правління цієї родини.

Період влади короля, королеви, імператора чи султана; як дієслово — здійснювати владу монарха.

Політика чи практика підпорядкування державою інших територій і народів, їх заселення або управління ними та використання землі й ресурсів для власної вигоди.

Устрій, за якого главою держави є король, королева, імператор або інший спадковий правитель, чи країна з таким устроєм.

Верховна влада над територією та її населенням, включно з правом установлювати закони й управляти без контролю зовнішньої сили.

Територія під владою іншої, зазвичай віддаленої держави, або поселення вихідців з іншої країни, які залишаються під її контролем.

Незалежна держава з міста та навколишньої землі, зі своїми урядом, законами й військом, наприклад давні Афіни або Венеція доби Відродження.

Офіційно відмовитися від престолу чи іншої посади верховної влади добровільно або під тиском.

Поступова втрата могутності, багатства, розміру чи значення, коли імперія, місто або галузь слабшає протягом тривалого часу.

Держава династії Османа, заснована близько 1300 року в північно-західній Анатолії, яка розрослася на південно-східну Європу, західну Азію й Північну Африку та існувала до 1922 року.

Східна частина Римської імперії зі столицею в Константинополі, яка пережила падіння західної половини й існувала до османського завоювання 1453 року.

Політика або практика поширення державної влади на інші території й народи через завоювання, колонії або економічний і політичний вплив.

Перетворення колоній на незалежні держави, особливо в Азії й Африці протягом десятиліть після Другої світової війни.

У середньовічній Європі — особа, що тримала землю від сеньйора за вірність і службу; ширше — правитель або держава, що визнає владу сильнішої сили.

Заміна попереднього правителя новим та правила або звичаї визначення права на престол.

Здійснення правління від імені монарха, який не може правити особисто, наприклад через вік або відсутність.

Церемонія офіційного увінчання монарха короною й публічного надання королівського статусу.

Принцип успадкування з перевагою першонародженої дитини, в історичних системах часто старшого сина.

Монархія, у якій правителя обирає уповноважене коло виборців, а не автоматично визначає спадкове походження.

Устрій, за якого окремі держави мають спільного монарха, зберігаючи відмінну політичну ідентичність.

Монархія з територій, які під владою одного правителя управляються за різними законами, привілеями або інституціями.

Доктрина, за якою влада монарха походить від Бога, а не від згоди підданих.

Політичне утворення під захистом і значним зовнішнім контролем іншої держави, яке зберігає окремий місцевий уряд.

Провінція під управлінням сатрапа, особливо в Ахеменідській Перській імперії.

Посада або правління халіфа чи політична держава, організована довкола цієї влади.

Високопоставлений міністр або радник правителя в кількох історичних ісламських державах.

Член османського піхотного корпусу, тісно пов'язаного з центральною військовою системою султана.

Османський примусовий набір хлопців із певних християнських громад для навернення в іслам, навчання й служби султанові.

Імперське управління через місцевих правителів або інституції, які діють під владою зовнішньої сили.

Земля або дохід, виділені для утримання члена правлячої родини, часто молодшої дитини.

Офіційне введення особи на посаду, часто через вручення символів влади.

Колоніальне панування, засноване на постійному заселенні та контролі землі, часто з витісненням корінних народів і їхніх інституцій.

Офіційна письмова угода двох чи більше держав, наприклад для завершення війни, визначення кордонів або створення союзу.

Здобуття контролю над країною, містом чи народом військовою силою або територія, захоплена таким способом.

Офіційна угода воюючих сторін про припинення боїв, зазвичай на час переговорів щодо остаточного мирного договору.

Офіційна угода держав або груп про взаємну підтримку, особливо у війні, або об'єднання держав, які її уклали.

Військова операція, під час якої армія оточує місто або фортецю, перекриває постачання й атакує до здачі захисників або відступу нападників.

Тривале суперництво США та їхніх союзників із Радянським Союзом та його союзниками від кінця 1940-х до 1991 року без прямої повномасштабної війни між ними.

Війна за участю більшості великих держав світу з боями на кількох континентах; на практиці війни 1914–1918 та 1939–1945 років.

Захопити контроль над територією й офіційно приєднати її до власної держави, часто силою або без згоди населення.

Серія військових операцій протягом певного часу в одному районі або зі спільною метою, наприклад захопити місто чи розгромити армію.

Організоване поширення інформації, зображень або ідей для впливу на громадську думку, часто однобічне чи оманливе, особливо урядами під час війни або політичної боротьби.

Дія або обставина, представлена як причина чи виправдання початку війни.

Рух або політика приєднання території, яку на етнічних чи історичних підставах проголошують належною до своєї нації.

Політичне прагнення або програма подолання наслідків попередньої поразки, часто через повернення втрачених територій.

Застосування військово-морської сили або погроза її застосуванням для примушування іншого уряду до поступок.

Зменшення напруження та поліпшення відносин між державами-суперниками.

Політика поступок державі, що становить загрозу, в надії уникнути конфлікту.

Виплати або передавання майна, яких вимагають для відшкодування шкоди від війни чи іншої історичної несправедливості.

Здача військового формування або укріпленого пункту, часто на узгоджених умовах.

Широка мобілізація населення для війни, особливо пов’язана з революційною Францією.

Навмисне знищення запасів та інфраструктури, щоб ними не могли скористатися сили противника.

Приватне озброєне судно або його власник чи командир, уповноважений урядом нападати на судноплавство противника.

Урядовий документ, що дозволяє приватному судну нападати на судна противника або захоплювати їх.

Війна з широкою мобілізацією ресурсів суспільства та значним стиранням меж між військовою й цивільною сферами.

Раптове, часто насильницьке повалення уряду чи політичної системи населенням або глибока й швидка зміна суспільства, економіки чи ідей.

Виступ опору групи людей проти влади, зазвичай у певному регіоні чи місті й часто з невеликою кількістю зброї.

Запланована зміна законів, установ або практик для їх поліпшення, зазвичай поступова й здійснювана владою, а не через революцію.

Ідея, що люди зі спільною мовою, культурою або історією утворюють націю, яка повинна мати власну державу чи самоврядування.

Стан країни, яка сама собою управляє й не перебуває під владою або контролем іншої держави.

Раптове й зазвичай незаконне захоплення влади невеликою групою, часто офіцерами, які усувають уряд силою або погрозою сили.

Система правління або група людей при владі в країні певного періоду; часто вживається щодо недемократичних урядів.

Організована спроба перемогти революцію або скасувати запроваджені нею політичні й соціальні зміни.

Убивство монарха або людина, яку вважають відповідальною за це вбивство.

Відкидання або знищення релігійних зображень через переконання, що їх використання є неприпустимим.

Надання або поширення права голосу на людей, які раніше не належали до електорату.

Скасування або фактичне унеможливлення реалізації права голосу особи чи групи.

Прихильник або прихильниця розширення виборчих прав, особливо учасник руху за право голосу для жінок.

Жінка, пов’язана з радикальною боротьбою за жіноче виборче право, особливо у Британії початку XX століття.

Рух за скасування рабства або работоргівлі.

Звільнення окремої людини з рабства через визнаний акт або процедуру.

Британський рух XIX століття за парламентську реформу, організований навколо вимог Народної хартії.