Англійські літературознавчі терміни українською

Вказівки в тексті п’єси, зазвичай курсивом або в дужках, що описують місце дії, рухи акторів, тон голосу чи освітлення.

Організована схема дії в п’єсі чи оповіді, зокрема початкове окреслення ситуації, наростання напруги, кульмінація й розв’язка.

Центральний персонаж трагедії з реальними чеснотами, якого помилка, слабкість або доля приводить до тяжкого краху.

Комедія з перебільшеними ситуаціями, фізичною дією та неймовірними непорозуміннями.

Комедія, що сатирично зображує манери, мовлення й суспільні правила певної групи.

Драматичний твір, який поєднує серйозні або трагічні елементи з комічними.

П’єса, написана переважно для читання, а не сценічного виконання.

Алегорична драма, у якій уособлені якості представляють моральний вибір.

Середньовічна релігійна п’єса, яка драматизує біблійні події.

Трагедія, організована довкола вимоги помсти та її руйнівних наслідків.

Театральний підхід, який використовує переривання й дистанцію для заохочення критичного осмислення суспільства.

Прийом, що робить знайому дію дивною, спонукаючи публіку критично її дослідити.

Швидкий діалог, у якому персонажі по черзі обмінюються однорядковими репліками, часто під час суперечки.

Перелік персонажів п’єси, часто з короткими описами.

Група письменників певної доби зі спільними ідеями, стилями й цілями, наприклад романтизм, реалізм або модернізм.

Напрям у літературі й мистецтві від кінця XVIII до середини XIX століття, який ставив почуття, уяву, природу й особистість вище за розум і правила.

Літературний напрям XIX століття, який прагнув точно показувати звичайне життя й людей без ідеалізації, часто з увагою до суспільних деталей.

Розвиток реалізму наприкінці XIX століття, що зображував поведінку людини як зумовлену спадковістю, середовищем і суспільними умовами, часто суворо й науково.

Напрям початку XX століття, що порвав із традиційними формами й експериментував із фрагментарністю, множинністю поглядів і потоком свідомості.

Літературний напрям після Другої світової війни, що грається з формою й ставить істину під сумнів через іронію, пародію, змішування жанрів та оповідь, яка коментує сама себе.

Стиль прози, у якому магічні або неможливі події відбуваються в загалом реалістичному повсякденному світі й описані як цілком звичайні.

Проза, що поєднує жах, таємницю й романтику, зазвичай із похмурими місцями — старими замками, таємними ходами — та привидами й родинними прокляттями.

Драматичний напрям середини XX століття, що через незвичні діалоги й ситуації зображує людське життя як нестале, нелогічне або беззмістовне.

Поетичний напрям початку XX століття, що віддає перевагу точним образам і стислій мові.

Американський рух XIX століття, що цінував інтуїцію, особисте сумління й духовний зв’язок із природою.

Рух XIX століття, який наголошував на художній красі, а не моральному повчанні.

Розквіт афроамериканської літератури й мистецтва на початку XX століття, пов’язаний із Гарлемом.

Група письменників середини XX століття, які кидали виклик конформізму експериментальним письмом і нетрадиційним способом життя.

Вивчення, тлумачення й оцінювання літературних творів, їхнього змісту, форми, контексту та цінності.

Пояснення значення тексту або його частини, підкріплене текстовими доказами, а також процес такого пояснення.

Уважне дослідження того, як побудовано й діє літературний текст: його тем, персонажів, структури та мови для пояснення значення й впливу.

Ретельне читання короткого уривка з увагою до окремих слів, звуків, образів і структури, яке показує, як вони створюють значення.

Сукупність творів, загальновизнаних найважливішими й найвпливовішими в літературі, які широко викладають, досліджують і перевидають.

Вивчення ідей і методів читання та інтерпретації літератури, зокрема структуралізму, марксизму, психоаналізу, фемінізму й постколоніальної теорії.

Взаємне формування й залежність текстів через цитати, алюзії, пародію, наслідування або переписування, завдяки чому значення частково виникає з цих зв’язків.

Підхід до літератури, який досліджує зображення жінок і гендеру, владні відносини між статями та причини ігнорування письменниць.

Ретельне пояснення тексту з послідовним уважним дослідженням мови, структури й значення.

Дослідження структури оповідей і того, як оповідні техніки формують значення, перспективу, час та реакцію читача.

Незвичне подання знайомих речей, завдяки якому читачі помічають їх по-новому.

Трактування авторського наміру як вирішального критерію інтерпретації твору.

Оцінювання значення або цінності твору винятково за його емоційним впливом на читачів.

Критичний підхід XX століття, що наголошує на уважному аналізі внутрішніх зв’язків твору.

Підхід, що читає літературу поряд з іншими текстами й владними відносинами її історичної доби.

Вивчення відносин між літературою й фізичним довкіллям.

Критика, що досліджує роль читача у творенні значення твору.

Дослідження того, як читачі й аудиторії розуміють твори в мінливих історичних контекстах.

Порівняння версій твору для дослідження різночитань і встановлення надійного тексту.

Критика, що вивчає повторювані символічні схеми, постаті й історії в різних літературних творах.

Критика, що досліджує вплив колоніальної влади та її спадщини на літературу й репрезентацію.

Прочитання, яке досліджує напруження й суперечності, що розхитують позірні протиставлення та значення тексту.

Підхід, зосереджений на літературних прийомах і структурах, які формують твір.

Підхід, який досліджує глибинні системи й відношення, що уможливлюють літературне значення.