Англійські терміни розвитку дитини з українськими поясненнями

Фізичні, розумові, мовленнєві, соціальні та емоційні зміни від народження до підліткового віку, а також галузь, що їх вивчає.

Навичка, якої більшість дітей набуває у типовому віковому проміжку, наприклад усміхатися, сидіти без підтримки, ходити чи вимовляти перші слова; за нею стежать, оцінюючи поступ дитини.

Немовля, зазвичай дитина першого року життя; деякі служби вживають це слово щодо дітей приблизно до 18 місяців або двох років.

Мала дитина, яка нещодавно навчилася ходити; приблизно віком від одного до трьох років.

Дитина, яка вже може відвідувати дошкільний заклад, але ще не почала навчання у школі; зазвичай віком приблизно від трьох до п’яти років.

Проміжок розвитку, коли певна навичка або здатність формується найпростіше, а згодом її може бути значно важче розвинути.

Два головні чинники розвитку: природа означає те, що ми успадковуємо через гени, а виховання — досвід, турботу та вплив середовища.

Перша з чотирьох стадій когнітивного розвитку за Піаже, від народження приблизно до двох років, коли немовлята пізнають світ за допомогою чуттів і рухів.

Навички, у яких задіяні дрібні м’язи кистей і пальців, часто разом із зором: брати маленькі предмети, користуватися ложкою, тримати олівець або різати ножицями.

Навички, у яких задіяні великі м’язи рук, ніг і тулуба: перевертатися, сидіти, повзати, ходити, бігати, стрибати й лазити.

Процес, під час якого мала дитина вчиться користуватися горщиком або туалетом замість підгузка; зазвичай його починають, коли дитина виявляє фізичну й емоційну готовність.

Здатність спрямовувати рухи рук за допомогою зору, наприклад ловити м’яч, складати кубики або наливати воду.

Пересуватися на руках і колінах або поповзом на животі; багато немовлят починають повзати в другій половині першого року життя.

Автоматичний рух, який новонароджений виконує у відповідь на дотик, звук або рух, наприклад хапає палець; зазвичай такі реакції згасають у перші місяці життя.

Розвиток мисленнєвих навичок, зокрема уваги, пам’яті, розв’язування проблем, міркування та розуміння того, як влаштований світ.

Допомога дорослого дитині у виконанні завдання, з яким вона поки не може впоратися самостійно: підказка, запитання або показ окремого кроку; міру допомоги зменшують у міру зростання самостійності дитини.

У теорії Виготського — проміжок між тим, що дитина може зробити сама, і тим, що вона здатна зробити за допомогою дорослого або досвідченішого ровесника.

Розуміння немовлям того, що люди й речі продовжують існувати, навіть коли їх не видно, не чути й не можна торкнутися.

Група розумових навичок, які допомагають планувати, зосереджуватися, пам’ятати інструкції, стримувати імпульси й перемикатися між завданнями.

Розуміння того, що інші люди мають власні думки, почуття, переконання й знання, які можуть відрізнятися від ваших.

У теорії Піаже — труднощі малої дитини з поглядом на ситуацію з позиції іншої людини; це нормальна особливість мислення, а не егоїзм.

Повторюваний спосіб гри, за допомогою якого діти досліджують ідею, наприклад переносять, загортають чи кидають предмети; у теорії Піаже — розумова структура, що впорядковує знання.

Розмова, у якій дорослий і дитина або двоє дітей упродовж певного часу спільно обдумують проблему, пояснюють ідею чи розвивають сюжет, взаємно доповнюючи думки.

Процес, у якому діти вчаться розуміти й використовувати мову: від плачу й лепету до слів, речень і розмови.

Здатність дитини розуміти мовлення: виконувати інструкції, розуміти слова й запитання та осмислювати сказане іншими людьми.

Здатність дитини спілкуватися за допомогою мовлення — слів, речень, жестів або знаків — щоб просити про потрібне, ділитися думками й описувати події.

Повторювані звуки, схожі на мовлення, які немовля вимовляє до появи перших слів, наприклад «ба-ба-ба» чи «да-да-да»; зазвичай вони з’являються в другій половині першого року життя.

Медичний фахівець, який оцінює стан і підтримує людей, зокрема малих дітей, що мають труднощі з вимовою, мовленням, комунікацією або ковтанням.

Початкові знання й навички, що передують звичайному читанню та письму: любов до книжок, розуміння значення друкованого тексту, упізнавання деяких літер і малювання каракулів.

Здатність чути й досліджувати звуки в усному мовленні, наприклад помічати рими, плескати в долоні за складами або визначати перший звук у слові.

Здатний користуватися двома мовами або такий, що зростає в середовищі двох мов, наприклад однією вдома, а іншою в дитячому садку.

Манера, у якій дорослі часто розмовляють із немовлятами та малими дітьми: вищий, мелодійніший голос, прості слова, короткі речення й часті повтори.

Запитання, на яке можна дати багато різних відповідей, наприклад «Як ти думаєш, що станеться?», що спонукає дитину міркувати й говорити, а не просто відповісти «так» або «ні».

Перші позначки, які діти роблять будь-яким інструментом — олівцями, крейдою, фарбою, паличками на піску чи пальцями в піні — до того, як починають малювати й писати.

Порушення плавності мовлення, за якого людина повторює звуки чи слова, розтягує звуки або затинається перед словом, як-от у «Я х-х-хочу м’яч».

Розвиток здатності дитини розуміти й регулювати почуття, будувати стосунки, ладнати з іншими та формувати уявлення про себе.

Глибокий емоційний зв’язок, який мала дитина формує з людьми, що переважно про неї піклуються; він дає відчуття безпеки й заспокоєння.

Стан, коли людина почувається щасливою, здоровою, захищеною й у комфорті — фізично та емоційно.

Здатність керувати власними почуттями, увагою та поведінкою, наприклад заспокоїтися після засмучення або дочекатися своєї черги.

Стан дистресу, який виявляє мала дитина, коли її відокремлюють від одного з батьків або основного опікуна, наприклад плачем чи чіплянням; у немовлят і малюків це нормальний етап розвитку.

Почергове виконання дій під час гри, спілкування чи занять із іншими; воно передбачає очікування, спільне користування та увагу до співрозмовника.

Здатність розуміти почуття іншої людини й поділяти їх, наприклад помітити, що друг засмучений, і втішити його.

Природна схильність дитини реагувати на світ певним чином — наприклад, рівень активності, здатність пристосовуватися, інтенсивність реакцій або легкість засмучення; її можна помітити вже в ранньому немовлячому віці.

Процес, у якому спокійний і турботливий дорослий допомагає дитині впоратися із сильними почуттями: залишається поруч, говорить тихо й називає емоцію.

Те, наскільки людина цінує себе й добре до себе ставиться; у маленьких дітей самооцінка формується через відчуття любові, прийняття та власної спроможності.

Діяльність, яку діти вільно обирають і яка приносить задоволення сама по собі: будування, уявні сюжети, бігання чи дослідження довкілля. Це один із ключових способів навчання малих дітей.

Підхід до дошкільної освіти, за якого діти здобувають навички й знання переважно через гру, дослідження та експерименти за підтримки дорослих.

Гра, у якій діти уявляють і розігрують ситуації, використовують один предмет замість іншого або беруть на себе ролі, наприклад годують ляльку чи вдають, що кубик — це телефон.

Гра, у якій діти граються поруч одне з одним, часто з подібними іграшками, але здебільшого не взаємодіють у спільній грі й не долучаються до ігор одне одного.

Гра, що спонукає дітей задіювати органи чуття, особливо дотик, за допомогою таких матеріалів, як пісок, вода, тісто для ліплення, рис або піна.

Гра, яку дитина сама обирає та веде: вирішує, з чим грати, як і скільки часу, а дорослі спостерігають і підтримують лише за потреби.

Заняття, яке дорослий планує та проводить із чіткою навчальною метою, наприклад приготування їжі, читання оповідання або гра на лічбу в малій групі.

Гра просто неба — у саду, на майданчику, у парку чи лісі; вона дає дітям простір бігати, лазити, копати й досліджувати природу.

Захоплива гра, у якій діти випробовують свої межі й стикаються з невеликою, контрольованою ймовірністю травмуватися, наприклад лазячи на висоту, балансуючи чи рухаючись швидко.

Гра, у якій немовлята й малюки вільно досліджують звичайні предмети та природні матеріали — дерев’яні ложки, ланцюжки, бляшанки й соснові шишки — без керівництва дорослого.

Те, як дитина діє та реагує, особливо у звичайних ситуаціях із людьми; у догляді за дітьми поведінку часто розглядають як спосіб повідомити про потреби.

Раптовий приступ плачу, крику, ударів ногами чи кидання на підлогу; часто трапляється в малюків, які ще не можуть висловити або контролювати сильні почуття.

Заохочення до повторення певної поведінки за допомогою приємної для дитини реакції, наприклад похвали, усмішки або наліпки.

Чіткі й послідовні обмеження, які дорослі встановлюють для дітей щодо прийнятної та неприйнятної поведінки, щоб діти почувалися в безпеці й знали, чого очікувати.

Стратегія корекції поведінки, за якої після неприйнятної поведінки дитину ненадовго відводять від заняття в тихе місце, щоб вона заспокоїлася.

Поведінка, якою дорослим складно керувати або яка може зашкодити дитині, іншим людям чи майну, наприклад кусання, удари або часті тривалі спалахи.

Спрямувати дитину від небажаної або небезпечної дії до доречнішої, наприклад запропонувати барабан дитині, яка стукає по вікну.

Слова або жести схвалення, якими відзначають учинок дитини чи її старання; у практиці раннього розвитку часто віддають перевагу конкретній похвалі, а не загальним словам на кшталт «молодчинка».

Те, що відбувається в результаті поведінки дитини: природно (іграшка, залишена під дощем, намокає) або за рішенням дорослого, якщо це чітко пов’язано з поведінкою.

Перші роки життя дитини, зазвичай від народження приблизно до п’яти років, а також служби й професії, пов’язані з доглядом та освітою дітей цього віку.

Регулярна послідовність подій у дні дитини, наприклад прихід, перекус, гра, їжа, сон і повернення додому; вона допомагає почуватися захищеною та знати, чого чекати.

Працівник дитячого садка, який особливо відповідає за невелику групу дітей, встановлює близький зв’язок із кожною дитиною та є основною контактною особою для родини.

Заклад, де вдень доглядають дітей дошкільного віку й допомагають їм навчатися; дитину іноді приймають від кількох місяців. Також слово може означати дитячу спальню вдома.

Освіта й догляд за малими дітьми до вступу до початкової школи, а також відповідна професійна та академічна галузь.

Почуватися спокійно й невимушено в новому місці, наприклад у дитячому садку чи новій кімнаті, та призвичаїтися до людей і розпорядку.

Зміна однієї ситуації на іншу: це може бути великий крок, як-от початок відвідування дитячого садка чи школи, або невелика зміна протягом дня, наприклад прибирання перед обідом.

М’яка тканинна або одноразова вкладка, яку немовля чи мала дитина носить для збирання сечі й калу, поки не навчиться користуватися туалетом.

Короткий обмін відомостями під час передавання дитини від одного дорослого до іншого, наприклад коли батьки забирають дитину, а працівники розповідають, як минув її день.

Кількість дорослих, потрібна для нагляду за певною кількістю дітей у групі; її зазвичай установлює закон, причому вимоги для немовлят суворіші, ніж для старших дітей.

Коротке групове заняття, під час якого діти зазвичай сидять колом, щоб розмовляти, співати, ділитися новинами або грати в ігри під керівництвом дорослого.

Приміщення й відкриті простори, матеріали та атмосфера закладу, організовані так, щоб діти могли самостійно й разом з іншими досліджувати, гратися та навчатися.

Скорочення від Early Years Foundation Stage — обов’язкової нормативної рамки в Англії, що встановлює стандарти навчання, розвитку й догляду за дітьми від народження до п’яти років.

Час, коли хтось із батьків або опікун приводить дитину до садка й залишає її з працівниками; наприкінці дня відповідний термін — pick-up або collection, тобто забрати дитину.

Уважне спостерігання за дитиною й слухання її, часто під час гри, із записом того, що вона робить і говорить, щоб зрозуміти її розвиток і спланувати подальшу підтримку.

Коротка стандартизована перевірка розвитку дитини, часто за допомогою анкети чи контрольного списку, щоб з’ясувати, чи може знадобитися повніше оцінювання.

Запис про перебування дитини в закладі, що містить спостереження, фотографії, малюнки й нотатки про її інтереси та поступ; його часто ведуть онлайн і надають батькам доступ.

Поточне оцінювання під час повсякденних занять, яке допомагає зрозуміти, що дитина знає й уміє, та спланувати подальші кроки її навчання.

Короткий письмовий опис однієї події чи поведінки, яку спостерігав дорослий: що саме сталося, коли й де, без оцінних суджень.

Навчальні цілі й заняття, заплановані для дитини після спостереження з огляду на її інтереси та те, до чого вона, схоже, готова перейти далі.

Ситуація, коли дитина ще не набула певних навичок, наприклад ходьби чи мовлення, у віковому проміжку, коли їх опановує більшість дітей.

Труднощі в навчанні або інвалідність, через які дитині складніше навчатися, ніж більшості однолітків, і потрібна додаткова чи інакша підтримка.

Створення умов, за яких кожна дитина — незалежно від потреб, походження чи здібностей — може повноцінно брати участь у житті й навчанні закладу та відчуває свою належність до спільноти.

Підтримка, яку надають якомога раніше, часто в перші роки життя, дітям, які мають або можуть мати затримки розвитку, інвалідність чи інші труднощі.

Довічна особливість розвитку, що впливає на спілкування людини, її взаємодію з іншими та сприйняття світу; часто супроводжується вираженими інтересами й сенсорними відмінностями.

Скорочення від «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю» — нейророзвиткового стану зі стійкими труднощами концентрації уваги, надмірно високою активністю або імпульсивною поведінкою.

Письмовий план для дитини з особливими освітніми потребами, у якому визначено цілі, необхідну підтримку та спосіб перевірки поступу.

Скорочення від special educational needs coordinator — працівника, який організовує підтримку дітей з особливими освітніми потребами та співпрацює з родинами й зовнішніми фахівцями.

Спосіб, у який мозок отримує й упорядковує інформацію від органів чуття та реагує на неї — зокрема на звук, дотик, світло, рух і смак.

Усі дії організації, спрямовані на захист дітей від шкоди, насильства й недбалого ставлення та на підтримку їхнього здоров’я, безпеки й добробуту.

Процедури й дії для захисту конкретної дитини, яка зазнає або може зазнати значної шкоди через насильство чи нехтування її потребами.

Момент, коли дитина прямо або опосередковано повідомляє дорослому, що їй завдали шкоди або що вона перебуває під загрозою її заподіяння.

Форма жорстокого поводження, за якої протягом певного часу не задовольняють базові потреби дитини, зокрема в їжі, одязі, гігієні, безпеці, медичній допомозі чи любові.

Підготовлений працівник, який керує роботою із захисту дітей у школі чи закладі, приймає повідомлення від персоналу й вирішує, коли звертатися до соціальної служби у справах дітей.

Захід, часто вечірній, під час якого батьки приходять до дитячого садка чи школи, щоб обговорити з працівниками поступ і добробут дитини.

Тісна співпраця з батьками й опікунами на рівних: обмін інформацією та спільні рішення, щоб родина й заклад разом підтримували дитину.