Англійські психологічні терміни з українськими поясненнями

Психічні процеси здобуття й використання знань: мислення, запам'ятовування, увага, розуміння мови та розв'язання проблем.

Процес організації та інтерпретації мозком інформації від органів чуття, завдяки якому ми розпізнаємо предмети, звуки, обличчя й рух.

Здатність отримувати, зберігати й згодом відтворювати інформацію та досвід; також окрема річ або подія, яку пам'ятають.

Здатність спрямовувати психічні ресурси на певну інформацію, ігноруючи решту, наприклад стежити за однією розмовою в шумній кімнаті.

Система обмеженої місткості, яка кілька секунд утримує інформацію й опрацьовує її під час використання, як номер телефону під час набирання.

Систематична помилка мислення чи судження, через яку люди передбачувано відхиляються від логіки або даних, наприклад упередження підтвердження.

Побудована на досвіді психічна структура, яка організує знання й спрямовує помічання, тлумачення та запам’ятовування нової інформації.

Мисленнєве скорочення або практичне правило для швидких суджень із малими зусиллями, яке може спричиняти систематичні помилки.

Сукупність вищих психічних навичок — планування, гальмування імпульсів, перемикання завдань і оновлення робочої пам’яті — для організації цілеспрямованої поведінки.

Короткочасна реакція, наприклад страх, радість, гнів або смуток, що поєднує суб'єктивне переживання, тілесні зміни й спонукання діяти певним чином.

Чинники, які запускають, спрямовують і підтримують поведінку до мети, зокрема потреби, бажання, винагороди та особисті цінності.

Реакція тіла й психіки на вимоги або загрози, які здаються такими, що перевищують ресурси людини; включає фізіологічне збудження, напруження й занепокоєння.

Долати складну ситуацію, почуття чи проблему так, щоб продовжувати функціонувати, наприклад розв’язуючи проблему або регулюючи емоції.

Загальний емоційний стан, який триває довше, менш інтенсивний і менш чітко пов’язаний із причиною, ніж окрема емоція, наприклад кількаденна пригніченість або дратівливість.

Процеси впливу на те, які емоції виникають, коли вони з’являються та наскільки сильно переживаються й виражаються.

Спонукання робити щось через інтерес, задоволення чи цінність самої діяльності, а не зовнішню винагороду або уникнення покарання.

Здатність адаптуватися й відновлюватися після негараздів, травми або сильного стресу завдяки власним ресурсам і підтримці інших.

Усе спостережуване в діях людини або тварини, зокрема вчинки, реакції та звички, що часто вивчаються як відповідь на середовище.

Навчання, за якого нейтральний стимул після повторного поєднання зі стимулом, що природно викликає реакцію, сам починає спричиняти подібну реакцію.

У теорії навчання наслідок, який підвищує ймовірність повторення поведінки через додавання приємного або усунення неприємного.

Навчання через наслідки поведінки: дії з підкріпленням частішають, а дії з покаранням стають рідшими.

Щось у середовищі або організмі, що можна виявити й що може викликати реакцію: звук, зображення, запах чи дотик.

Набуття поведінки через спостереження за діями інших та їхніми наслідками, з подальшим наслідуванням або униканням, без безпосереднього підкріплення чи практики.

Глибокий емоційний зв'язок між дитиною та людиною, яка про неї піклується, а також сформований на цій основі спосіб стосунків з іншими, що може зберігатися в дорослому віці.

Етап між дитинством і дорослістю, приблизно від початку статевого дозрівання до пізнього підліткового віку чи початку третього десятиліття життя, зі значними фізичними, когнітивними й соціальними змінами.

Навичка, якої більшість дітей набуває в типовому віковому діапазоні, як усмішка, сидіння, ходьба чи перші слова; орієнтир для відстеження розвитку.

Тривала дискусія про внесок генів і біології — nature — та досвіду й середовища — nurture — у людські риси й поведінку.

Розуміння немовлям, що предмети й люди існують навіть тоді, коли їх не видно, не чути й неможливо торкнутися.

Здатність розуміти, що інші мають власні думки, переконання, бажання й наміри, відмінні від ваших, і прогнозувати на цій основі їхні дії.

Вроджений, біологічно зумовлений стиль реагування дитини — активність, настрій, легкість адаптації — який становить основу подальшої особистості.

Відносно стійкий спосіб мислення, переживання й поведінки, який відрізняє людину від інших і зберігає послідовність у різних ситуаціях та з часом.

Відносно стійка схильність думати, відчувати чи поводитися певним чином у різних ситуаціях, наприклад бути товариським, тривожним або організованим.

Загальна оцінка людиною власної цінності: наскільки вона цінує, приймає та поважає себе.

Поширена модель особистості з п’ятьма широкими рисами: відкритістю досвіду, сумлінністю, екстраверсією, доброзичливістю та нейротизмом.

Риса, що описує товариськість, говіркість, енергійність та прагнення до стимуляції й спілкування.

У психодинамічній теорії несвідома стратегія захисту від тривоги чи болісних почуттів, наприклад заперечення, проєкція або витіснення.

У психодинамічній теорії частина психіки з неусвідомлюваними думками, спогадами й бажаннями, які впливають на почуття та поведінку.

Чітке перевірюване передбачення зв'язку між змінними, зазвичай на основі теорії або попередніх результатів, яке дослідження має перевірити.

Людина, яка бере участь у дослідженні, наприклад виконує завдання, заповнює опитувальники або проходить інтерв'ю.

Дослідження, у якому дослідник навмисно змінює один чинник і вимірює вплив на інший, утримуючи решту умов якомога сталішими.

Група людей, яких безпосередньо вивчають у дослідженні, відібрана з більшої сукупності, щоб за належних умов узагальнити на неї результати.

Чинник, який дослідник навмисно змінює або порівнює, щоб з’ясувати його вплив на іншу змінну.

Результат, який дослідник вимірює, щоб визначити, чи впливають на нього зміни незалежної змінної.

Статистичний зв’язок, за якого дві змінні змінюються разом в одному напрямку — позитивний — або протилежних — негативний, без установлення причинності.

Узгодженість вимірювання: надійний тест дає подібні результати при повторенні, оцінюванні різними експертами або зіставленні його пунктів.

Ступінь, до якого тест справді вимірює заявлену властивість або висновки дослідження обґрунтовані його побудовою.

Добровільна згода людини на дослідження чи лікування після зрозумілого пояснення його змісту, ризиків, користі та права відмовитися від участі.

Група, яка не отримує саме досліджуване лікування чи вплив і слугує для порівняння з групою, що його отримує.

Розподіл учасників між групами за випадковим механізмом; за рівного розподілу кожен має однаковий шанс потрапити до будь-якої групи, що сприяє початковій зіставності.

Результат перевірки, за якої спостережені або ще екстремальніші дані малоймовірні за нульової гіпотези; зазвичай p-значення нижче встановленого рівня, наприклад 0,05.

Додаткова змінна, пов’язана і з передбачуваною причиною, і з результатом, яка може пояснювати видимий ефект замість досліджуваного чинника.

Повторити дослідження, зазвичай із новими учасниками, щоб перевірити повторну появу результатів; про результат також кажуть, що він відтворюється.

Числовий показник величини різниці або зв’язку, як d Коена чи коефіцієнт кореляції, на відміну від показника статистичної значущості.

Дослідження тих самих людей протягом тривалого часу з повторними вимірюваннями змін і чинників майбутніх результатів.

Процес визначення психічного або фізичного стану, що пояснює труднощі людини, або назва встановленого стану.

Збирання інформації про людину через інтерв'ю, спостереження й тести для розуміння її труднощів і планування допомоги.

Зміна мислення, почуттів, поведінки або тіла, яку людина переживає й повідомляє та яка може вказувати на проблему зі здоров'ям.

Класифікація психічних розладів і їхніх діагностичних критеріїв Американської психіатричної асоціації; скорочення від Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, fifth edition.

Одночасна наявність у людини двох чи більше розладів, наприклад депресії та тривожного розладу.

Коротко перевіряти групу людей, зазвичай опитувальником чи інтерв’ю, щоб виявити можливу проблему й потребу в докладнішому оцінюванні.

Спільно вироблене робоче пояснення виникнення й підтримання проблем клієнта на основі оцінювання, яке спрямовує планування терапії.

Структуроване оцінювання ймовірності заподіяння людиною шкоди собі чи іншим або зазнавання шкоди та чинників, що підвищують чи знижують ризик.

Пов’язаний із вимірюванням психологічних властивостей — інтелекту, особистості, симптомів — та перевіркою якості відповідних методик.

Лікування психологічних проблем у структурованих конфіденційних стосунках із підготовленим фахівцем, переважно через розмову, а не медикаменти.

Людина, яка отримує психологічну терапію, консультування або іншу професійну послугу; у терапії це слово часто вживають замість patient.

Структурована, обмежена в часі психотерапія, що допомагає помічати й змінювати некорисні думки та поведінку, які підтримують проблеми.

Одна зустріч терапевта з клієнтом, часто тривалістю близько 50 хвилин, або один період тестування в дослідженні.

Професійна допомога через розмову для осмислення проблем, почуттів і вибору; часто зосереджена на поточних труднощах і коротша за тривалу психотерапію.

Психолог із післядипломною підготовкою з оцінювання й лікування психічних проблем психологічними методами, який зазвичай працює в охороні здоров’я або приватно.

Професійний обов’язок зберігати приватність інформації клієнта чи учасника дослідження, крім чітко визначених винятків, наприклад серйозного ризику заподіяння шкоди.

Скерувати людину до іншого фахівця чи служби для оцінювання, лікування або підтримки, зазвичай із листом про причини направлення.

Співпраця терапевта й клієнта, що охоплює довіру, погоджені цілі терапії та завдання для їх досягнення.

Розмовна терапія, що розвинулася з психоаналізу й досліджує вплив несвідомих почуттів, ранніх стосунків і повторюваних патернів на теперішні труднощі.

Навмисне відкрите й безоцінне спрямування уваги на теперішній досвід: думки, почуття та тілесні відчуття.

Поведінкове лікування через поступове й безпечне зіткнення з лячними ситуаціями, об’єктами, спогадами чи відчуттями для зниження страху й уникання.

Надання клієнтам і сім’ям зрозумілої інформації про психічний стан, його причини, перебіг і лікування для кращого розуміння й подолання труднощів.

Емоційне, психологічне й соціальне благополуччя людини, яке впливає на мислення, почуття, подолання стресу та стосунки з іншими.

Клінічно значуще порушення мислення, емоцій або поведінки, яке спричиняє страждання чи труднощі повсякденного функціонування й визначається такими системами, як DSM-5 та ICD-11.

Психічний стан із тривалим зниженим настроєм або втратою інтересу й задоволення, часто зі змінами сну, апетиту, енергії та концентрації.

Відчуття занепокоєння, напруження або страху щодо можливої події, часто з тілесними проявами, як-от прискорене серцебиття; інтенсивна й тривала тривога може бути частиною розладу.

Глибоко тяжкий досвід, наприклад насильство, серйозна аварія чи катастрофа, або тривала психологічна шкода, яку така подія може спричинити.

Розлад, який може виникнути після травматичної події: нав’язливі спогади, уникання, негативні зміни настрою й мислення та постійна настороженість.

Розлад із небажаними повторюваними думками — обсесіями — та повторними діями чи розумовими ритуалами — компульсіями — для зменшення дистресу.

Нейророзвитковий розлад зі стійкою неуважністю, гіперактивністю та/або імпульсивністю, що впливають на повсякденне життя.

Розлад настрою з епізодами манії або гіпоманії, підвищеною енергією й настроєм, які зазвичай чергуються з депресивними епізодами.

Серйозний психічний розлад із психотичними проявами, як-от галюцинаціями й маренням, дезорганізованим мисленням та зниженою мотивацією або емоційною виразністю.

Раптова хвиля сильного страху, яка досягає піку за лічені хвилини, із серцебиттям, задишкою, запамороченням і страхом смерті чи втрати контролю.

Сильний, тривалий і непропорційний страх певного об’єкта чи ситуації, наприклад павуків, висоти або польотів, що призводить до уникання.

Нейророзвитковий стан зі стійкими особливостями соціальної комунікації й взаємодії та обмеженими чи повторюваними поведінкою, інтересами або сенсорними реакціями.

Стан із частковою втратою контакту з реальністю, зазвичай із галюцинаціями, маренням або різко дезорганізованим мисленням.

Навмисне завдання собі болю чи тілесних ушкоджень, наприклад порізів або опіків, часто як спосіб реагування на нестерпний емоційний біль.

Відносно стійка оцінка людини, групи, предмета або ідеї, яка поєднує переконання, почуття та схильність діяти позитивно чи негативно.

Спрощене поширене уявлення про риси певної групи, яке застосовують до окремих людей незалежно від їхніх справжніх особливостей.

Негативне ставлення або почуття до людей через їхню групову належність без достатнього знання їхніх індивідуальних особливостей.

Зміна поведінки або переконань відповідно до групових через реальний чи уявний тиск інших.

Неприємне напруження через суперечливі переконання або невідповідність дій переконанням, яке часто спонукає щось із цього змінити.

Виконання прямого наказу особи, яку вважають авторитетною, навіть усупереч власним судженням чи цінностям.

Схильність пояснювати чужу поведінку особистістю чи характером, недооцінюючи вплив ситуації.

Спостережуване зниження ймовірності допомоги від окремої людини в надзвичайній ситуації за присутності інших, частково через розподіл відчуття відповідальності.

Частина уявлення про себе, що походить із належності до нації, професії, команди, релігії чи іншої групи та цінності цієї належності.