Англійські терміни наук про Землю з поясненнями українською

Наука, що вивчає тверду Землю: її склад, утворення гірських порід і форм рельєфу та зміни, яких вона зазнавала з часом.

Тонкий зовнішній твердий шар Землі. Під океанами він має приблизно 5–10 км завтовшки, а під континентами зазвичай 30–50 км.

Товстий шар гарячих, переважно твердих порід між корою та ядром, що сягає глибини близько 2900 км. Протягом мільйонів років він дуже повільно плине.

Центральна частина Землі, що складається переважно із заліза й нікелю. Зовнішнє ядро рідке й створює магнітне поле, внутрішнє — тверде.

Тверда зовнішня оболонка Землі, утворена корою й найверхнішою частиною мантії. Вона розділена на тектонічні плити й зазвичай має близько 100 км завтовшки.

Гаряча, слабка оболонка верхньої мантії безпосередньо під літосферою; вона повільно деформується й дає змогу розташованим над нею тектонічним плитам рухатися.

Коловий рух у рідині, газі або пластичному твердому матеріалі: гарячий матеріал підіймається, розтікається, охолоджується й знову опускається. У мантії такий рух переносить тепло до поверхні.

Природний твердий матеріал, утворений переважно мінералами, наприклад гранітом або вапняком. Гірські породи складають земну кору й поділяються за способом утворення.

Природна неорганічна тверда речовина з визначеним хімічним складом і впорядкованою внутрішньою будовою, наприклад кварц, кальцит або польовий шпат.

Гірська порода, що утворюється, коли розплавлена магма або лава охолоджується й твердне. Граніт повільно застигає під землею, а базальт швидко — на поверхні.

Порода, що утворюється, коли осад — пісок, мул або мушлі — відкладається шарами, а потім із часом поховується, ущільнюється та зцементовується.

Гірська порода, змінена теплом, тиском або гарячими флюїдами глибоко в Землі без плавлення; прикладом є мармур, утворений із вапняку.

Модель, що показує, як магматичні, осадові й метаморфічні породи протягом тривалого часу переходять одна в одну через плавлення, вивітрювання, поховання та нагрівання.

Тверде тіло, у якому атоми розташовані в регулярному повторюваному порядку; це часто надає йому плоскі грані й характерну форму.

Світла крупнозерниста магматична порода, що складається переважно з кварцу, польового шпату й слюди та формується під час повільного охолодження магми глибоко в корі.

Темна дрібнозерниста магматична порода, що утворюється, коли лава швидко охолоджується на поверхні або поблизу неї. Це найпоширеніша вулканічна порода, що складає океанічне дно.

Осадова порода, що складається переважно з карбонату кальцію у формі мінералу кальциту й часто утворена мушлями та скелетами морських організмів.

Опір мінералу подряпинам, який вимірюють за шкалою Мооса від 1 (тальк) до 10 (алмаз). Це один із перших тестів для визначення мінералів.

Здатність мінералу розколюватися вздовж гладких площин слабкості в його кристалічній структурі. Слюда розшаровується на тонкі пластинки завдяки досконалій спайності.

Твердий поширений мінерал із діоксиду кремнію (SiO₂), зазвичай прозорий, білий або сірий зі скляним блиском. Має твердість 7 і не має спайності.

Рештки або сліди рослини чи тварини, що жили давно й збереглися в породі, наприклад мушлі, кістки, відбитки листків або сліди ніг.

Окремий шар осадової породи або осаду з подібними властивостями по всій товщині, відмежований від шарів вище й нижче. Множина — strata.

Система поділу приблизно 4,6-мільярдної історії Землі на названі одиниці — еони, ери, періоди й епохи — за даними про породи та скам'янілості.

Метод визначення віку гірських порід і мінералів за кількістю радіоактивного елемента, що розпався на продукти розпаду, із використанням відомої швидкості розпаду.

Час, за який розпадається половина атомів радіоактивного ізотопу в зразку. Кожен ізотоп має власний сталий період напіврозпаду.

Принцип, за яким у непорушених шарах осадових порід найдавніший шар лежить унизу, а кожен шар над ним є молодшим.

Поверхня між шарами порід, що позначає перерву в геологічному літописі: породи були зруйновані ерозією або осади тривалий час не відкладалися.

Скам’янілість виду, який існував недовго, але був широко поширений і легко розпізнавався, тому її використовують для датування шарів порід і зіставлення їх у різних місцевостях.

Теорія, згідно з якою зовнішня оболонка Землі розбита на великі плити, що повільно рухаються та спричиняють землетруси, вулканізм, горотворення й переміщення континентів.

Одна з великих твердих частин літосфери Землі, що повільно рухається над мантією, зазвичай на кілька сантиметрів за рік.

Тріщина в земній корі, уздовж якої змістилися породи по обидва боки. Раптове ковзання вздовж розлому спричиняє землетрус.

Зона, де зустрічаються дві тектонічні плити. На дивергентних межах плити розходяться, на конвергентних — зближуються, а на трансформних — ковзають одна повз одну.

Процес, під час якого одна тектонічна плита, зазвичай океанічна, занурюється під іншу й опускається в мантію на конвергентній межі.

Вигин або дугоподібна форма шарів гірських порід, що виникає, коли тектонічні сили повільно стискають їх без розриву.

Довгий підводний гірський ланцюг, де дві плити розходяться й із магми, що підіймається, формується нова океанічна кора, як на Серединно-Атлантичному хребті.

Довга долина, що утворюється, коли кора розтягується й розходиться, а блок землі опускається між розломами. Відомий приклад — Східно-Африканський рифт.

Гіпотеза, запропонована Альфредом Вегенером 1912 року, за якою континенти повільно переміщувалися поверхнею Землі й колись були об’єднані в суперконтинент Пангею.

Раптове тремтіння земної поверхні, спричинене руйнуванням порід і зміщенням уздовж розлому, що вивільняє енергію у вигляді сейсмічних хвиль.

Число, що характеризує розмір землетрусу в осередку за вивільненою енергією. Кожен цілий крок шкали відповідає приблизно 32-кратному збільшенню енергії.

Точка на поверхні Землі безпосередньо над підземним місцем, де починається землетрус.

Хвиля енергії, що поширюється крізь Землю або вздовж її поверхні й виникає внаслідок землетрусу, вибуху чи іншого раптового руху ґрунту.

Слабший землетрус, що відбувається в тому самому районі після сильнішого, поки земна кора пристосовується після головного поштовху. Афтершоки можуть тривати місяцями або роками.

Підземна точка, де починається розрив під час землетрусу; її також називають фокусом. Відстань від неї до поверхні — глибина осередку.

Прилад, що виявляє та реєструє рух ґрунту, спричинений землетрусами та іншими вібраціями. Запис, який він створює, називається сейсмограмою.

Серія дуже довгих морських хвиль, спричинена раптовим рухом морського дна, зазвичай підводним землетрусом, а іноді зсувом або виверженням вулкана.

Міра сили струшування під час землетрусу та завданих ним пошкоджень у конкретному місці. Зазвичай інтенсивність зменшується з віддаленням від осередку.

Імовірність того, що в певному місці протягом визначеного часу відбудеться землетрусне струшування певної інтенсивності.

Процес, за якого пухкий водонасичений пісок або мул під час сильного землетрусного струшування втрачає міцність і поводиться як рідина.

Отвір у земній корі, звідки виходять магма, газ і попіл, а також гора чи пагорб, утворені навколо нього повторними виверженнями.

Розплавлена або частково розплавлена порода під поверхнею Землі, часто з кристалами й розчиненими газами. Досягнувши поверхні, вона називається лавою.

Розплавлена порода, що вийшла з вулкана на земну поверхню, а також тверда порода, яка утворюється після її охолодження.

Викидати лаву, попіл і газ — унаслідок потужного вибуху або спокійнішого витікання лави. Так кажуть про вулкани, а також про гейзери.

Так описують вулкан, який нині не вивергається й давно не вивергався, але може знову активізуватися.

Велика чашоподібна западина, що утворюється, коли після потужного виверження спорожніла магматична камера й поверхня над нею обвалилася.

Швидка приземна хмара гарячого газу, попелу й уламків породи, що мчить схилом вулкана під час вибухового виверження.

Ділянка вулканічної активності всередині тектонічної плити, яку, за однією з гіпотез, живить потік незвично гарячої породи, що підіймається з глибокої мантії.

Дрібні уламки порід, мінералів і вулканічного скла розміром менш як 2 мм, які вибухове виверження викидає в повітря.

Винесення частинок ґрунту й гірських порід з одного місця та перенесення їх в інше водою, вітром, льодом або силою тяжіння.

Руйнування гірської породи на поверхні Землі або поблизу неї фізичними, хімічними чи біологічними процесами без перенесення уламків.

Пухкі частинки, як-от пісок, мул, гравій, мушлі або рослинна речовина, які переносяться водою, вітром чи льодом і осідають у новому місці.

Процес, під час якого осад, перенесений водою, вітром або льодом, випадає й накопичується, наприклад коли течія річки сповільнюється.

Велика маса льоду, що утворилася з багаторічно накопичуваного снігу й повільно стікає схилом під власною вагою.

Плоска, часто віялоподібна ділянка суходолу, утворена осадом, який річка відкладає, сповільнюючись при впадінні в море чи озеро.

Раптове переміщення маси гірської породи, ґрунту або уламків униз схилом; його часто спричиняють сильні дощі, землетруси чи будівельні роботи.

Поступово робити щось тоншим, меншим або гладшим тертям, текучою водою чи вітром або самому ставати таким.

Плоска місцевість біля річки, яку затоплює під час повені та яку формують дрібні осади, залишені річкою.

Ландшафт, утворений повільним розчиненням водою розчинних порід, наприклад вапняку чи гіпсу; для нього характерні печери, лійки, підземні річки й великі джерела.

Верхній пухкий шар земної поверхні, утворений вивітреними частинками порід, органічною речовиною, водою й повітрям, у якому ростуть рослини.

Верхній шар ґрунту, зазвичай завтовшки 5–30 см, багатий на органічну речовину й такий, що містить більшість коренів рослин і ґрунтових організмів.

Вертикальний розріз ґрунту від поверхні до підстильної породи, що показує різні його шари, які називаються горизонтами.

Один із чітко відмінних шарів ґрунтового профілю, приблизно паралельний поверхні та відмінний від інших кольором, текстурою або складом.

Темна стійка органічна речовина в ґрунті, що утворюється під час розкладання решток рослин і тварин. Вона утримує воду та поживні речовини й підвищує родючість ґрунту.

Співвідношення частинок піску, мулу та глини в ґрунті, яке визначає, наскільки добре він утримує воду, дренується та піддається обробітку.

Дуже дрібні мінеральні частинки, менші приблизно за 0,002 мм у ґрунтознавстві, а також м’який липкий матеріал, який вони утворюють у вологому стані. Глина добре утримує воду й поживні речовини.

Корінна порода або пухкий осад, із якого внаслідок вивітрювання формується ґрунт. Її мінерали значною мірою визначають склад, колір і родючість ґрунту.

Безперервний рух води між океанами, атмосферою та суходолом через випаровування, конденсацію, опади й поверхневий стік.

Вода, що міститься під землею в порах і тріщинах ґрунту, осаду та гірських порід нижче рівня ґрунтових вод; вона живить криниці й джерела.

Вода, що падає з хмар на землю у вигляді дощу, снігу, мокрого снігу або граду. Зазвичай її кількість вимірюють у міліметрах за добу, місяць або рік.

Підземне тіло проникної породи або осаду, що містить підземні води й дає їм змогу рухатися, забезпечуючи водою свердловини та джерела.

Уся територія, з якої дощова вода й талий сніг стікають в одну річку та її притоки; від сусідніх басейнів її відділяють височини.

Верхня поверхня підземних вод, нижче від якої ґрунт і порода повністю насичені водою. Її глибина змінюється залежно від опадів і відкачування.

Дощова або тала вода, що тече поверхнею в струмки й річки, замість того щоб просочитися в ґрунт.

Процес, під час якого рідка вода перетворюється на водяну пару й піднімається в повітря, переважно з океанів, озер, річок і вологого ґрунту під дією сонячного тепла.

Такий, крізь який легко проходить вода або інші рідини. Пісок, гравій і тріщинуватий вапняк проникні, тоді як глина й сланець пропускають дуже мало води.

Типові погодні умови регіону за тривалий період, зазвичай усереднені за 30 років, зокрема температура, опади й вітер.

Стан атмосфери в певному місці й у певний час, зокрема температура, вітер, хмарність, вологість та опади протягом годин або днів.

Шар газів, що оточує Землю й утримується силою тяжіння. Він складається переважно з азоту й кисню, а погода формується в його найнижчому шарі — тропосфері.

Нагрівання поверхні Землі, спричинене тим, що водяна пара, вуглекислий газ, метан та інші гази поглинають тепло, яке випромінює земна поверхня, і повертають його частину назад.

Кількість водяної пари в повітрі; зазвичай її виражають як відносну вологість — відсоток від максимальної кількості пари, яку повітря може втримати за певної температури.

Межа між повітряними масами з різними температурою та вологістю. Під час проходження холодного або теплого фронту часто з’являються хмари й дощ та змінюється вітер.

Тиск, спричинений вагою повітря над поверхнею. На рівні моря він у середньому становить близько 1013 гектопаскалів і зменшується з висотою.

Тривалий період в історії Землі з низькими глобальними температурами, коли великі крижані щити вкривали частини материків. Останній льодовиковий період завершився близько 11 700 років тому.

Місце, де корінна порода виходить на поверхню й не закрита ґрунтом або рослинністю, завдяки чому геологи можуть безпосередньо її досліджувати.

Карта, що показує геологічні товщі на поверхні або безпосередньо під нею, їхній вік і межі, розломи, складки, а також виміри простягання й падіння.

Детальна карта, що показує форму й висоту місцевості горизонталями, а також річки, дороги, будівлі та інші об'єкти.

Лінія на карті, що з'єднує точки однакової висоти над рівнем моря. Близько розташовані лінії позначають крутий схил, а віддалені — пологий рельєф.

Робота просто неба на реальних об'єктах — спостереження, вимірювання, картування й відбір зразків порід, ґрунтів або річок, а не діяльність у лабораторії чи офісі.

Два виміри орієнтації шару породи або розлому: простягання — напрямок горизонтальної лінії на ньому за сторонами світу, а падіння — кут його нахилу.

Відношення відстані на карті до відповідної реальної відстані на місцевості. На карті масштабу 1:25 000 один сантиметр на папері відповідає 250 метрам на місцевості.

Невелика кількість породи, ґрунту, води або осаду, яку відбирають для опису, випробування чи лабораторного аналізу.